Проспект Свободи крізь об’єктив

Юрко Дячишин, фотограф, про новий фотопроект, творчий ювілей, львівські лавочки та їх відвідувачів

“Лавочки” – фотографічний проект львівського митця Юрка Дячишина, який триває у галереї “Дзиґа”. Проект, над яким фотограф працював вісім років, присвячений театру повсякденного життя, яке відбувається на лавочках однієї вулиці – проспекту Свободи. Це перший кольоровий, до речі, ювілейний проект майстра – цьогоріч минає 10 років, як займається фотосправою.

“Лавочки невід’ємна частина міста, це місце для людей різного віку та соціального статусу. Саме на лавочках, які, здавалось, призначені для того, щоб посидіти на них, відпочити і піти далі, відбуваються цілі історії життя.

Як громадське місце, лавка є доступною для всіх людей без обмежень, це місце свободи”, – зазначає Юрко Дячишин.

ДО ТЕМИ

“Деякі молоді люди поводять себе на лавках розкуто й зухвало, цілуючись чи обнімаючи свого партнера, ледве не кохаються, не звертаючи уваги на перехожих чи навіть на сидячих із ними поруч на тій самій лавці людей. Вони роблять вигляд, що нікого не бачать або, в полоні своїх почуттів, справді нікого довкола не бачать. А перехожі теж удають, ніби не бачать у цьому вульгарності, чи справді не звертають уваги, перебуваючи у власній грі.

У старших людей, переважно пенсіонерів, усе навпаки. Для бабусь і дідусів лавка – як крісло в залі театру, а проспект – як сцена. Вони дивляться на перехожих як на виставу, обговорюють побачене, пліткують чи ігнорують їх і тих, хто сидить поруч. Часто дивляться у пустоту, дрімають, грають у шахи або просто нудьгують, зоставшись у своїй самотності, як одинокий глядач у порожньому залі, де вистава давно закінчилась”, – такими Юрко Дячишин побачив постійних “клієнтів” лавочок.

– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея такого проекту?

– Усе розпочалося у 2004-му. Та тоді це ще не був проект “Лавочки” – я просто собі фотографував. Згодом прийшло усвідомлення того, що багато уваги приділяю проспекту Свободи та лавочкам зокрема. Тоді замислився над тим, аби зробити з цього окремий фотопроект. Й уже останні три роки активно працював над цим.

– Чому обрали саме проспект Свободи? Скажімо, площа Ринок – не менш людне місце і там також є лавочки.

– Так, але на площі Ринок вони з’явилися доволі недавно. Та й вони не є характерними як лавочки, адже застосовують їх там по-різному. Інша справа пр. Свободи – на його лавочках відбувається ціле життя! Це дуже пожвавлене місце, де люди безкінечними потоками ходять туди-сюди, театральні дії змінюють одні одних дуже швидко, проте деякі стають його постійним репертуаром. Лавки мають своїх постійних відвідувачів: одні щодня приходять посидіти на них, інші тут – лише на вихідні. Є навіть певні клуби людей, що об’єднані спільними інтересами, скажімо, шахматами.

– На чому акцентуєте у цьому фотопроекті – на лавочках, на людях чи на самому проспекті?

– Важко сказати, що на чомусь окремо. Лавочка – це місце, призначене для сидіння. А от, хто там буде сидіти, – людина, тварина чи лавка пустуватиме – це вже інша історія.

– Хто ці люди на світлинах? Чи знайомі Ви з ними?

– Ні, з людьми з цього проекту не входив у контакт. Був стороннім глядачем, який лише спостерігає за тим, що відбувається на лавочках.

ДОВІДКА

Юрко Дячишин Народився у Львові 1980-го. Фотографією займається з 2002-го. З 2007-го – незалежний фотограф. Працює фоторепортером для українських та міжнародних ЗМІ, а також у сфері рекламної та PR-фотографії. Член Національної спілки фотохудожників України, UPHA. Живе і працює у Львові.

– Прошу сказати, як відбувався процес фотографування? Ви свідомо йшли на проспект Свободи у пошуку нової фотографії чи все ж зйомка була несподіваною і для вас?

– З фотоапаратом я щодня і завжди. Будучи в центрі (по справах чи ні), важко оминути пр.Свободи… Іноді спеціально йшов, аби пофотографувати, а деколи – це відбувалося спонтанно. Було й таке, що я, повністю завантажений сумками, не оминав лавочок, аби подивитися чи не відбувається там чогось цікавого. Довелося відкласти усі пакети вбік і відзняти, що потрібно.

– Чи проект “Лавочки” відкрив для вас Львів з іншого боку?

– Львів щодня відкривається якось по-новому. А тим паче, якщо тривалий час працюєш над певною темою, заглиблюєшся у неї, то пізнання чогось досі невідомого є просто неминучим.

– Скажіть, будь ласка, чи маєте намір представляти “Лавочки” і в інших містах?

– Наразі не знаю. Якщо це когось зацікавить і будуть запрошувати, то так. Цей проект у дещо іншій формі експонувався у Любліні. Правда, туди ввійшли фотографії лавочок не лише зі Львова, але й інших міст.

– “Лавочки” – ваш перший кольоровий фотопроект. Чому вирішили змінити традицію?

– Так, це мій перший проект у кольорі. Взагалі я “чорно-білий” фотограф, і думаю теж чорно-біло. Та настав момент, коли потрібно щось ламати в собі. Зізнаюся, це було нелегко, проте потрібно розвиватися. У цьому проекті я відмовився від обробляння фотографій, тут немає жодного фотошопу. Це мій ювілейний проект. Фотографувати я почав у 2002-му, тож цьогоріч святкую 10 років, як займаюся цією справою.

– Які відгуки людей про фотопроект “Лавочки”?

– Вони підходять і кажуть, що їм подобається. Я і сам задоволений кінцевим результатом.

коментарі відсутні

Для того щоб залишити коментар необхідно увійти