Днями у Києві в Національному ху­дожньому музеї відбулася презентація альбому-монографії львівського мистецтвознавця Віти Сусак “Українські мистці Парижа. 1900 – 1939”, що вийшла у двох мовних версіях – українській та англійській – у видавництвах “Родовід” й “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Понад 200 сторінок тексту, понад 100 сторінок ілюстрацій плюс довідковий розділ – усе це не надто широко знана сьогодні в Україні інформація про наших земляків, які в першій половині ХХ століття активно працювали в Парижі, створювали нові й цікаві явища в тодішньому образотворчому мистецтві, повідомляє УНІАН.

“Французи визнали Паризьку школу частиною своєї культури, попри величезний відсоток у ній іноземців, – говорить Віта Сусак. – Окремі національні групи в ній часто називають “філіями”.  Наприклад, є італійська філія, іспанська, німецька, єврейська, російська, польська і, звичайно, українська. І нам в Україні треба більше про це говорити, більше приділяти уваги нашому внеску в Паризьку школу, адже це – надто помітне явище”.

Зі слів Віти Сусак, українці дали Паризькій школі дуже багато. Це і бойчукізм, і колористи, які посилили динаміку кольору (Олександра Екстер у “першій хвилі”, пізніші – Олекса Грищенко, Василь Хмелюк, який був ще й дуже цікавим поетом-авангардистом, Михайло Андрієнко-Нечитайло тощо), і такі неокласики, як Іван Бабій. Особливий внесок у скульптуру зробив Олександр Архипенко (до речі, брат міністра земельних справ УНР) – його ідеї (отвір, колір, рух) багато в чому стали магістральними для скульптури всього ХХ століття.

Усі ці художники виразно ідентифікували себе з Україною, часом проводили виставки, заявлені як українські.