У Національному – скульптор, якого варто знати

100-річчя із дня народження яскравого українського скульптора Михайла Черешньовського, який довгі роки аж до смерті прожив за кордоном, відзначили у Національному музеї у Львові невеликою виставкою скульптур із фондів цього музею, Львівського історичного музею та приватних колекцій.

Пересічному сучаснику ім’я митця Черешньовського скаже не так уже й багато. Однак ідеться про талановитого вихідця з Лемківщини, який після навчання у відділі церковної різьби й орнаменту в Коломийській школі продовжив студії у відділі скульптури Краківського інституту пластичного мистецтва імені Щепанського і згодом – уже з власної ініціативи – організував майстерню народної дерев’яної різьби у Болехові. І там, можливо, й шліфувався би його талант, коли б не Друга світова війна. Помінявши різець скульптора на зброю, воюючи в лавах УПА за українську державу, Михайло Черешньовський пережив чимало (зокрема й численні допити радянської розвідки), поки не опинився спочатку в Німеччині, а тоді у США, де через роки і знайшов свій вічний спочинок.

Але від вимушеної зміни батьківщини  до останнього свого земного дня цей чоловік чимало встиг. Як пишуть про нього, його творчість сьогодні відображає “різноманітні стилі і течії розвою мистецтва ХХ століття. Скульптор пройшов усі найважливіші етапи його еволюції. Навіть роботи сакрального циклу (різьба в церкві Івана Святителя біля Гантера) позначені впливом стилізації, модерну”. Його творчість “вражає широтою мислення, прагненням охопити мистецький досвід різних народів і попередніх століть. В її основі – тяжіння до народу, поєднання національної традиції з міжнаціональною, модерною”. А сам він був переконаним: “Мистецтво починається тоді щойно, коли зачинає діяти індивідуальне мистецьке почуття, оригінальна творчість, замість ремісничого повторення”.

“Ближче пізнати тата я так і не встигла, – згадувала на відкритті виставки донька Михайла Черешньовського  від Оксани Ванник пані Звенислава. – Доля забрала його від нас, коли мені було півроку і зустрілися ми – вперше і востаннє лише раз – через майже 50 років розлуки. Я була у тата в його американській домівці, познайомилася з його дружиною родом з Катеринославщини Людмилою Білокрис (саме завдяки старанням якої існує повний каталог татових творів), побачила всю колекцію його дерев’яної різьби. І думаю, що тато був не тільки особливим творцем, а й особливою людиною”.

Автор, який, зокрема, в монументальній скульптурі залишив прийдешнім пам’ятник Героям визвольної боротьби українського народу в Елленвіллі, пам’ятники Лесі Українці в Клівленді і Торонто та інші, який виконав цікаву галерею портретів громадських та політичних діячів України, а ще низку цікавих жіночих образів, сьогодні повертається в пам’ять сучасників як творець, мистецтво якого справді варто знати (тим паче, що дебютував як творець саме у Львові у 1942 році на ІІІ виставці Спілки праці українських образотворчих мистців). І як людина, яка – попри відсутність в реальних українських координатах – жила Україною, тужила нею, працювала на її славу.