Джей Гулд

Чи не найгучніший з них трапився у Сполучених Штатах Америки. Було це в часи “дикого” капіталізму у другій половині XIX століття. Аферу, що пізніше отримала назву “чорна п’ятниця”, організували фінансисти Джей Гулд і Джим Фіск. Обидва, до речі, вважаються в Америці мало не легендами: Фіск був одним із засновників Бродвею, а Гулд колись володів компанією Western Union, яка існує дотепер. 

Суть афери була такою. У серпні 1869 року “солодка парочка” почала масово скуповувати золото, створивши хвилю ажіотажу, яка спричинила зростання ціни на дорогоцінний метал. Лише Джей Гулд вклав у справу 7 млн USD, що миттєво “накрутило” ціни на 40%.

Оскільки тодішній президент США Улісс Грант проводив активну грошову політику, сенс якої полягав у зменшенні в економіці кількості готівки – держава скуповувала долари в обмін на золото – аферисти розраховували, що подорожчання золота сприятиме підвищенню цін на зерно, що своєю чергою стимулюватиме підняття залізничних тарифів на його перевезення. І на біржах, і у сільськогосподарському виробництві, і на залізниці в Гулда та Фіска були свої інтереси, тож вони розраховували заробити величезні гроші. 

Джим Фікс

Для того, щоб приспати пильність президента Гранта, спритники дали величезного хабара такому собі Абелю Корбіну, який доводився господареві Білого дому зятем. Однак Улісс Грант недарма був президентом великої держави. Він запідозрив змову і зробив хід у відповідь. 

Дочекавшись моменту, коли Гулд і Фіск накопичили чимало дорогоцінного металу, Грант віддав наказ Казначейству США виставити на продаж частину державного золотого запасу. 24 вересня 1869 року ціни стрімко знизились. Цей день увійшов у історію Волл-cтріт як “чорна п’ятниця”: разом із шахраями збанкрутували безліч дрібних фінансистів, які також мріяли відкраяти свій шматочок “золотого” пирога.

Цікаво, що банкрутом став лише Джим Фіск. Джей Гулд якимось дивом свої капітали врятував. Однак його “обклали” численними судовими позовами, а одного разу мало не лінчували на вулиці – у підсумку в 1872 році він був змушений покинути біржу і залізницю. Фінал його напарника значно сумніший – Джеймса Фіска застрелив коханець його колишньої подруги.

 Надзвичайно цікаву версію запропонував коментатор інтернет-ресурсу nstarikov.ru Антон Коломіцин, який вирішив уважніше придивитися до сходження до влади Адольфа Гітлера. Експерт із цифрами в руках ставить питання: кому віддавав борги фюрер? 

Однак спочатку згадаємо підручники – Гітлер фактично прийшов до влади в березні 1933 року. Чи не головну роль у цьому зіграла пожежа у Рейхстазі, яка сталася 27 лютого, після якої президент Гінденбург підписав декрет “Про захист народу і держави”, ініціатором якого був Гітлер. Декрет суттєво обмежував конституційні свободи, а найголовніше забороняв комуністичну партію Німеччини, яку звинуватили в підпалі парламенту. Власне комуністи були головними конкурентами партії нацистів на виборах, призначених на 5 березня. Позбувшись конкурента, NSDAP легко перемогла на виборах, а її лідер Адольф Гітлер отримав необмежену владу над Німеччиною. 

Але повернімося до золота. Динаміка танення німецького золотого запасу вельми цікава. У березні 1933 року він становив 273,63 т (176 млн USD за тогочасними цінами), а вже в квітні – 152 т (97,8 млн USD). Тобто, робить висновок Антон Коломіцин, була проведена одноразова виплата розміром майже 78 млн USD, або 121 т золота. Цікаво, що рівно за рік, у березні 1934 року, мала місце ще одна одноразова виплата – кудись пішло 59 т золота вартістю 38 млн USD. 

Найімовірніше пояснення, що Гітлер розрахувався з тими силами, які інвестували в бізнес-проєкт “Фюрер”. Не таємниця, що Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини ніколи не відчувала нестачі фінансування. Щедрі пожертви її радикальному лідеру, який висував гасла відмови від умов Версальського мирного договору, котрий передбачав виплату Німеччиною величезних контрибуцій та стримував розвиток важкої промисловості, давали тодішні олігархи, які власне й були власниками підприємств тієї самої важкої промисловості. До речі, саме промисловці фактично змусили президента Гінденбурга призначити Адольфа Гітлера канцлером Німеччини.

Цікава подробиця: після спроби комуністичної революції 1918 року в Німеччині, її золотий запас теж відразу зменшився майже вдвічі. Тамтешні революціонери, судячи з усього, теж із кимось розрахувалися “за підтримку”.

Олександр Орлов

До початку громадянської війни 1936 – 1939 років Іспанія мала четвертий у світі золотий запас після США (9,431 т), Франції (3,259 т) і Британії (1,619 т), без урахування СРСР, який дані про свої запаси золота ніколи не повідомляв. У Банку Іспанії в Мадриді у перерахунку на чисте золото зберігалося 635 т, що відповідало 715 млн USD. Крім цього, у Франції на рахунках перебувало ще 726 кг. Золота в іспанців було багато, оскільки під час Першої світової війни нейтральна Іспанія добряче нажилася, активно торгуючи з усіма учасниками воєнних дій.

Однак після громадянської війни золота у Іспанії не виявилося. Проте його було багато в Йосифа Сталіна. Коли на початку вересня 1937 року війська генерала Франко почали реально загрожувати Мадриду, лідери республіканського уряду М. Асанья і Х. Негрін звернулися до радянського уряду з проханням розмістити на зберігання 510 т золота. 

Радянський резидент в Іспанії Орлов швиденько примчав на військово-морську базу в Картахені, у порохових підвалах якої зберігався іспанський золотий запас. Тоді ж був складений докладний акт прийому 7800 ящиків із золотими зливками та монетами різних

Рядянський корабль “КІМ”, перевозив іспанське золото

проб загальною вагою 510 т і вартістю 518 млн USD. Ящики в умовах суворої таємниці поетапно вантажили на радянські кораблі, які привозили в Іспанію зброю та боєприпаси, причому навіть капітани не знали, що насправді везуть в своїх трюмах. 

Після остаточної поразки республіканців та приходу до влади генерала Франко, генералісимус Сталін вирішив “зберегти” іспанський золотий запас назавжди. Тим паче, що на носі була війна з Німеччиною, тож Радянський Союз потребував чималих коштів на розвиток військової промисловості. 

7 січня 1955 року іспанський уряд відправив офіційну ноту Франції, Британії та США, щоб заручитися їхньою підтримкою та змусити СРСР повернути золотий запас. Франко навіть погрожував звернутися в Гаазький міжнародний трибунал. 5 квітня 1957 року в головній радянській газеті “Правда” була опублікована різка відповідь радянського уряду в стилі “Не махали б ви, кабальєро, кулаками, а то ми вам влаштуємо реальну кориду!”. Франко злякався, тож надалі питання про “московське золото” більше ніколи не порушував.

14 травня 2011 року в Міжнародному аеропорту імені Кеннеді в Нью-Йорку поліцейські одягнули кайданки на імпозантного сивочолого чоловіка. Арештанту забракло якихось 10 хвилин, щоб сісти на літак Air France до Парижа.

Затримання Домініка Стросс-Кана в Міжнародному аеропорту імені Кеннеді в Нью-Йорку

Халепа спіткала тодішнього директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду (МВФ), 62-річного Домініка Стросс-Кана, якого 32-річна покоївка нью-йоркського готелю “Софітель” звинуватила в сексуальних домаганнях. За ґратами міжнародний чиновник нудився лише шість днів – уже 20 травня його випустили під заставу в мільйон USD і страхову заставу в п’ять мільйонів USD. Пізніше жінка зізналася, що ніхто її не домагався, а обмовити Стросс-Кана її змусили. За офіційною версією, це були злочинці, які нібито сподівалися заробити кілька доларів на шантажеві.

Однак відомий французький журналіст, засновник політологічного центру Reseau Voltaire Тьєррі Мейсан стверджував, що сексуальний скандал був організований Білим домом з метою усунути Стросс-Кана з посади директора-розпорядника МВФ. За версією Мейсана, Домінік Стросс-Кан мав намір забрати на зберігання в МВФ золотий запас тоді ще живого полковника Муаммара Каддафі. Нагадаємо, що в Лівії тоді точилася кривава громадянська війна. Білий дім категорично не влаштовувало, що золото Каддафі опиниться в сейфах МВФ, а не в розпорядженні лівійських революціонерів, підконтрольних США.

Славнозвісний золотий пістолет, що належав нині покійному диктатору Муаммару Каддафі

Є й інша версія. Свого часу в західній пресі активно обговорювалася ймовірність чи не найбільшої золотої афери в світовій історії. Журналісти стверджували, що за часів адміністрації Білла Клінтона на замовлення керівників Федеральної резервної системи (ФРС) США (де тримають свої золоті запаси багато країн світу та МВФ) було виготовлено приблизно півтора мільйона вольфрамових плиток вагою 400 унцій кожна. Зверху вони були вкриті тонким шаром золота. Оскільки вольфрам за вагою майже ідентичний золоту, виявити підробку можна лише розпилявши зливок. За деякими даними, Домінік Стросс-Кан довідався про підміну і мав намір ініціювати масштабну перевірку золотого запасу МВФ, що зберігався в сховищах ФРС.