Компанія Nord Stream 2 AG, яка управляє проектом “Північний потік-2”, придумала, як обійти можливе блокування будівництва газопроводу Данією. Про це повідомив виконавчий член ради директорів австрійської нафтогазової компанії OMV Манфред Ляйтнер. “Ми вже розробили альтернативний маршрут, Nord Stream 2 AG більше не потрібно додаткових дозволів. Загальна вартість проекту залишиться колишньою – 9,5 млрд EUR”, – заявив він.

Про те, що дозвіл з боку Данії не є обов’язковою умовою для прокладки газопроводу, раніше заявляв фінансовий директор Nord Stream 2 AG Пол Коркоран. Він пояснив, що будівництво може початися і до того, як Копенгаген прийме остаточне рішення: на данську ділянку припадає лише близько 10% маршруту.

А у вівторок, 7 серпня, компанія Uniper, один з європейських партнерів “Газпрому”, повідомила про початок укладання перших труб у Балтійському морі. Причому, за словами фінансового директора Uniper Крістофера Дельбрюка, роботи в районі наземної стикувальної станції неподалік міста Лубмін у Грайфсвальдській затоці в територіальних водах Німеччини стартували ще 25 липня. 

Данія – остання держава, що повинна надати дозвіл на прокладення другої нитки “Північного потоку”. 27 березня ц.р. Федеральний офіс з морського транспорту та гідрографії Німеччини дозволив будувати газогін у німецьких територіальних водах. Раніше подібні дозволи також видали Швеція та Фінляндія.  

Останнім упертюхом залишався Копенгаген. Прем’єр Данії Ларс Расмуссен неодноразово наголошував, що проект “Північний потік-2” має виразну політичну складову. Відповідно, уряд Данії неодноразово заявляв, що хоче прив’язати будівництво газопроводу до збереженням ролі України як країни-транзитера газу. 

Тож цілком логічно виглядало ухвалення парламентом Данії в грудні 2017 року закону, що дозволяє уряду країни заборонити прокладку трубогонів територіальними водами з огляду на питання зовнішньої політики, безпеки й оборони. Раніше остаточний висновок робила місцева Рада з екології, що оцінювала виключно ймовірні загрози довкіллю, а не “питання зовнішньої політики”.

Очевидно, усвідомивши, що найближчим часом переконати впертих данців не вдастся, в “Газпромі” вирішили йти ва-банк, змінивши маршрут. Однак пити шампанське (чи, радше, за національною звичкою, горілку із солоними огірками) росіянам ще зарано. 

У серпні 2017 року Сенат і Конґрес США схвалили новий пакет антиросійських санкцій, що передбачав скорочення терміну фінансування російських компаній, зайнятих у галузі енергетики, до 30 днів, а банків, які перебувають під обмеженнями – до 14 днів. Більше того, забороняється інвестувати в будівництво РФ експортних газогонів кошти в сумі понад 1 млн USD одноразово і більше 5 млн USD упродовж року. В документі сказано, що США виступають проти проекту “Північний потік-2”, оскільки він “загрожує енергетичній безпеці Європейського Союзу (ЄС), розвитку газового ринку Центральної та Східної Європи”, а також “енергетичним реформам в Україні”.

А в червні цього року стало відомо, що США готуються до запровадження санкцій проти енергетичних компаній Німеччини і низки інших європейських країн, що беруть участь у будівництві газогону “Північний потік-2”. Про це повідомило видання Foreign Policy із посиланням на власні джерела. Американські чиновники розглядають й інші шляхи блокування проекту “Північний потік-2”, але більшість ключових фігур у Білому домі схиляються до санкційного сценарію. 

Державний департамент США поки не коментує це питання, але зазначає, що компанії, які працюють над проектом, мають зважати на ризики. “Ми чітко дали зрозуміти, що компанії, які працюють у російському секторі енергетичних експортних трубопроводів, беруть участь у бізнес-сфері, яка несе ризик санкцій”, – наголосила прес-секретар Держдепартаменту.

Тут варто розуміти, що Вашингтон, фактично, переслідує дві мети: геополітичну та суто економічну. США неодноразово попереджали ЄС про геополітичні ризики, із якими пов’язаний новий трубопровід. “Якщо Україна, як транзитна ланка, зникне, а РФ реалізує “Турецький потік” (а це станеться швидше за “Північний потік-2”), встановиться стовідсоткова монополія транзиту газу до Європи. Адже всі газопроводи, якими газ може постачатися до ЄС, перебуватимуть у руках “Газпрому”. Це загроза для безпеки, адже коли все в одних руках, є ризики зловживань. Приміром, РФ зможе відключати від постачать газу ті чи інші країни. Або ж покарає чи заохотить, маніпулюючи ціною”, – пояснив в інтерв’ю “Громадському” (в співпраці з ініціативою UkraineWorld “Інтерньюз-Україна”) Михайло Гончар, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”.

Як заявив в інтерв’ю Укрінформу Посол України у США Валерій Чалий: “У США є розуміння, які можливості з’являються в РФ у разі транзитного обходу території України і того, що це призведе до зростання загрози подальшої агресії проти України. Тобто питання ставиться так: тактичні економічні цілі не повинні переважати над стратегічним питанням гарантування безпеки. І позицію США висловлено доволі чітко”.

Водночас Валерій Чалий пояснив, що Вашингтон може бути мотивований заблокувати “Північний потік-2”, щоб збільшити свою частку на європейському енергетичному ринку. “Наприклад, станом на травень 2018 року в країни Європи спрямований лише 31 із 396 танкерів з американським скрапленим газом. Зрозуміло, що американська сторона хоче збільшити ці поставки”, – зазначив дипломат.

Нагадаємо, що на спільній прес-конференції з Путіним після липневої зустрічі у Хельсінкі президент США публічно заявив, що Сполучені Штати збираються  конкурувати з РФ на європейському газовому ринку. “США зараз є найбільшим виробником нафти і газу. Ми будемо продавати скраплений газ, ми будемо конкурувати з трубопроводами, і у нас є певні переваги. Я досить жорстко говорив про “Північний потік-2” з Ангелою Меркель і ми побачимо, що з цього вийде. У нас є багато джерел енергоносіїв, і США зараз набагато в кращій ситуації, ніж раніше. Зараз ми номер один у світі, і я думаю, що ми дуже сильно будемо конкурувати”, – заявив Дональд Трамп.

Водночас не треба забувати, що агресивна зовнішня політика Білого дому викликає дедалі більше роздратування в ЄС. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, хоча й наполягає на збереженні частини газового транзиту через Україну, але не втомлюється методично наголошувати, що “Північний потік-2” – суто економічний, але аж ніяк не політичний проект. Причому поява нового газогону вигідна не лише Берліну.

Наприкінці липня ц.р. заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль заявила в ефірі “5 каналу”, що позицію України, яка виступає проти будівництва “Північного потоку-2”, не підтримують чотири європейські країни: Німеччина, Австрія, Нідерланди та Бельгія. “Це країни, які зацікавлені в тому, щоб газопровід був побудований. Вони будуть отримувати безпосередню вигоду від його функціонування”, – пояснила вона. Олена Зеркаль додала, що трубопровід фактично змінить ринок газу в ЄС, на якому почне домінувати власне Німеччина.

Але у Вашингтона є поле для маневру: можна вдарити санкціями не по європейських компаніях, задіяних в реалізації проекту, а безпосередньо по “любих друзях” господаря Кремля. “Президент Путін також бажає, щоб “Північний потік-2” послужив його внутрішнім інтересам – і це може значно ускладнити будівництво трубопроводу. Путін хоче цим будівництвом винагородити своїх друзів, які постраждали від західних санкцій. Згідно з повідом­леннями, основними будівельниками трубопроводу стануть Аркадій Ротенберг і Геннадій Тимченко, олігархи і давні соратники президента РФ. Ротенберг і Тимченко разом з їхніми компаніями потрапили під санкції як США, так і ЄС, а це означає, що сторонні компанії, які будуть співпрацювати з цими олігархами, ризикують бути покараними”, – таку думку у виданні The American Interest висловив Джон Гербст, директор Атлантичної Ради “Центр Євразії”, який з 2000 по 2003 рік був послом США в Узбекистані, а з 2003 по 2006 рік – послом США в Україні.

Тож епопея під назвою “Північний потік-2” ще далека від завершення. Хоча перші труби вже пішли на дно Грайфсвальдської затоки, попереду, очевидно, ще багато несподіванок.