Із квітня поточного року близько 300 військових радників із США навчають за західними стандартами українських військовослужбовців і бійців Національної гвардії у Львівській області, нагадує оглядач австрійської Die Presse Вольфганґ Ґребер. Присутність американських десантників із 173-ої повітряно-десантної бригади неподалік Росії очікувано викликало у неї величезне невдоволення, пише автор, хоча Росія сама надає підтримку сепаратистам на сході України.

Тим часом педагогічна діяльність американців виявила несподівані речі, йдеться в статті: українські “учні”, зі свого боку, можуть навчити і “вчителів”. Американці, як виявилося, багато чого не знали взагалі або вже забули.

Так, капітан американської армії Зекері Саварі визнає: незважаючи на те, що у нього за плечима участь у двох військових операціях на Близькому Сході, “робота з українцями, які побували в боях, виявила великі прогалини в його військових знан-

нях”. Офіцер підкреслює, що, по суті, він є типовим військовослужбовцем армії США. “Після майже десяти років партизанської війни на зразок тієї, що була в Іраку і Афганістані, у більшості американських солдатів і офіцерів немає практичного досвіду зіткнення з професійним і важко озброєним, організованим у великі підрозділи противником, який активно застосовує сучасну військову техніку”, – цитує видання слова Саварі.

“Наприклад, я ніколи не був у ситуації, де б довелося контактувати з ворожим безпілотником”, – сказав Саварі. “Жоден з нас не був під артилерійським вогнем”, – кажуть американці.

Останньою класичною кампанією армії США, пише автор, стала війна в Іраку в 2003 році, щоправда, лише формально, оскільки розвалена іракська армія практично не чинила опору, внаслідок чого все зводилося до партизанської війни. Що ж до заколотників у Донбасі, то вони мають для “нерегулярних” формувань надто регулярну організацію, озброєні танками, самохідними гаубицями, комплексами ППО і демонструють тактику радянсько-російської військової школи, підкреслює журналіст.

Інший американський військовий радник, сержант Джейкоб Харт, розповів Ґреберу, що він ніколи не стикався з броньованою технікою противника. “Український солдат розповідав мені, як йому довелося вести бій з ворожою БМП на відстані 15 метрів. Він стріляв у неї з гранатомета з 10-15 метрів. Це з розряду речей, про які нашим людям говорили, що вони абсолютно не потрібні, оскільки до цього точно не дійде”, – зізнається американець.

І хоча це не дивує, але вказує на все більший систематичний брак досвіду в американських військових, коментує автор статті. “Іншими словами, типовий сьогоднішній американський “джі-ай” або морський піхотинець геть не готовий до зустрічі з важкими підрозділами противника, оскільки впевнений, що авіація, системи ППО і артилерія вже давно все це знищили”, – йдеться в статті.

“Якщо вірити досьє української спецслужби, яке опинилося у розпорядженні The Times, сепаратисти в Україні працюють над розробкою радіоактивної” “брудної бомби” “за сприяння російських вчених-ядерників”, – пише журналіст Максим Такер. За словами автора, досьє засноване на електронних листах повстанців, радіоперехоплення, а також виснов­ках невідомого польового агента.

“У доповіді стверджується, що російські фахівці витягли радіоактивні промислові відходи з надійного бункера на державному хімічному заводі в Донецьку і перевезли їх на військову базу повстанців, де їх можна з’єднати з вибухівкою для створення ефективної зброї”, – йдеться в статті.

Юрій Тандіт, головний радник голови СБУ Василя Грицака, заявив: “ДНР” планує використати радіоактивні матеріали для створення “брудної бомби”, щоб шантажувати нею міжнародне співтовариство та уряд України. Це можливо, оскільки Донецький державний хімзавод і джерела іонізуючої радіації знаходяться на території, підконтрольній терористам з “ДНР”.

“Співробітники західних розвідок сказали, що не змогли перевірити докази, викладені в досьє. Однак джерела в дипломатичних колах заявили, що місія ОБСЄ в Донецьку проведе перевірку цих тверджень. За деякими відомостями, ОБСЄ піднімала це питання на переговорах у Мінську 21 липня. Очікується, що організація  привезе свого фахівця для огляду бункера на заводі”, – йдеться в статті.

“У середині червня агент СБУ доповів, що командир повстанського батальйону “Сомалі” похвалився своїм солдатам, що “ДНР” розробляє атомну зброю. У досьє сказано, що розповідь агента була підтверджена перехопленими розмовами по радіо і телефону, в яких бійцям “ДНР” доручали готуватися до прибуття фахівців-атомників з Російської Федерації.

Розшифровки цих розмов не вдалося отримати, пише автор. У досьє включені три документи російською мовою. “Як видається, це військові накази лідерів “ДНР”, адресовані їх підлеглим командирам у міноборони і МНС, а також Донецькому хімзаводу”, – пише автор. Як стверджується, СБУ отримала ці дані, зламавши поштовий акаунт одного з сепаратистів.

Так, командиру, який відповідає за хімзавод, наказано організувати доступ “фахівців з Російської Федерації” з 2 по 18 липня. “Повстанцям з батальйону “Восток” доручається їх супроводжувати. У наказі обумовлено, що МНС евакуює зону в радіусі двох миль від об’єкта, і що те ж міністерство надасть спеціальний транспорт для відходів.

Цивільні особи, які живуть поблизу хімзаводу, сказали, що вночі в середині липня чули, як через їх район проїжджала з гуркотом важка техніка. Вони підтвердили, що ця ділянка контролюється бійцями батальйону “Восток”. Вони сказали, що протягом 16 місяців конфлікту їм багато разів пропонували евакуюватися, але не примушували до від’їзду”, – пише Такер.

Автор повідомляє: коли Едуарду Басуріну, заступнику міністра оборони “ДНР”, показали документи, він спочатку сказав: “Ці документи безглузді, це, очевидно, підробка”. І додав: “Ніякого сховища у нас немає”. За словами автора, пізніше Басурін за пивом у донецькому кафе “Легенда” сказав: “Усі знають, що є невелике сховище з відходами”.

“Ще пізніше, допивши черговий кухоль пива, Басурін почав виявляти більш глибокі знання про вміст сховища”, – стверджує Такер. “Там були радіоактивні метали: про це всі знають. Але історія, ніби ми підписали угоду з Росією, – підробка”, – заявив Басурін.

“Лунають твердження, що на нас лежить відповідальність за вибух на заводі, немов ми влаштували вибух, щоб створити так звану брудну бомбу”, – додав Басурін, маючи на увазі сильний вибух 9 лютого цього року на території заводу. 

“На сильно зарослій лісом території колишнього піонерського табору на захід від Донецька, на понівеченій війною східній Україні, військовий інструктор вчить сот­ні новобранців, як стріляти з усіх видів зброї – від кулеметів до реактивних протитанкових гранатометів”, – пише The Financial Times.

Але це не регулярна українська армія. Ці солдати – члени “Правого сектору”, повідомляє автор статті Роман Олеарчик. Журналіст зазначає, що в Україні наростають побоювання, що цей єдиний великий добровольчий батальйон, який Київ поки що не зумів поставити під контроль регулярної армії, може направити вогонь проти самого уряду.

Олеарчик згадує такі події, як заклик лідера “Правого сектору” Дмитра Яроша до проведення референдуму про недовіру Президенту Петрові Порошенку і перестрілку на західному кордоні України за участю членів цієї організації.

“Правий сектор” головно становив проблему для міжнародного іміджу України, але зараз з’явилися нові побоювання, тому що вони повернули проти уряду, – вважає Андреас Умланд, німецький науковець у Києві, що вивчає крайні праві рухи. – Але у них поки що немає політичної підтримки або вогневих засобів, щоб повалити уряд, і їм про це відомо”.

“Однак хоробрість, демонстрована на сході України “Правим сектором”, завоювала йому повагу серед багатьох солдатів регулярної армії, що ставить Київ у скрутне становище”, – йдеться в статті. “Крім того, що він залучає десятки новобранців, “Правий сектор” – на відміну від більшої частини регулярної української армії – як видається, добре озброєний”, – пише видання.

“Ми можемо виставити на лінію фронту до 10 тисяч бійців”, – каже офіційний представник формування Артем Скоропадський. “Інший представник каже, що деяка частина зброї була отримана як подарунок або була обміняна на інше спорядження з регулярними українськими частинами в розпалі битви; решту захоплено у супротивника”, – повідомляє Олеарчик.

“Ми вже заслужили свій статус у народу, але тепер нам потрібен офіційний статус військового підрозділу, – каже Француз – інструктор, який отримав своє прізвисько за те, що служив у Французькому іноземному легіоні. – В уряді сидять злочинці, якщо вони не хочуть надати нам наш статус”.

“Правий сектор” зараз намагається зібрати достатню кількість підписів виборців, щоб домогтися референдуму, хоч і неясно, чи досягне він своєї мети”, – зазначає журналіст. “Це може дійти до військового перевороту”, – припускає один з бійців формування, хоча багато хто в організації говорить, що вони не пішли б так далеко. Проте він визнає, що суспільна підтримка подібного сценарію низька. “Саме тому ми цього поки що не зробили”, – каже він.

Захищати свободу в російському інтернеті не готова основна маса його користувачів: 58% не заперечували б навіть проти тотального відключення мережі. Це випливає з дослідження, яке підготували американські вчені спільно з Всеросійським центром вивчення громадської думки (ВЦВГД).

Серед респондентів у РФ 42% вірять, що іноземні держави використовують мережу на шкоду Росії, 49% вважають, що інформацію в інтернеті слід цензурувати, а 81% негативно ставляться до поширення закликів протестувати проти керівництва країни – це частина показників, на які спиралися автори дослідження “Чого бажає суспільство: прагнення росіян до контролю інтернету”. Його готувала Обсерваторія інтернет-політики Центру вивчення глобальних комунікацій при університеті Пенсильванії (США) на підставі даних ВЦВГД. “Представники громадянського суспільства часто сприймають громадську думку як стримуючий фактор авторитарної поведінки, – зазначає директор Центру вивчення глобальних комунікацій Монро Прайс. – Однак, як показує дослідження, все може бути навпаки. Суспільство може не цінувати свої інформаційні права”. 

Як показало дослідження, “першим” за значимістю джерелом інформації сайти новин називають всього 10% російських респондентів, 6% – соцмережі. У 60% це місце займає центральне телебачення, у 6% – радіо, у 5% – газети, у решти – регіональні традиційні ЗМІ. А інтернет використовується громадянами насамперед для пошуку “інформації для власних потреб” (63%) і спілкування в соцмережах (62%). Для читання російських новин, наприклад, його використовують 45% респондентів, міжнародних новин – 31%, блогів і форумів – 25%. При цьому громадяни, які користуються інтернетом, в цілому не бачать в ньому великих загроз. У той же час помітна різниця між активними користувачами інтернету і тими, хто не заходить у всесвітню мережу. Так 39% серед тих, хто інтернетом не користується, згодні, що він шкодить сімейним цінностям, 33% – політичній стабільності. А серед тих, хто інтернет використовує постійно, так вважають 18% і 19% відповідно.