Зрештою, як зазначають польські експерти, саме надмірна впевненість Коморовського у перемозі стала причиною поразки – у нього не було яскравих гасел, а під час дебатів він просто лякав поляків поверненням до влади “Права і справедливості”.

Доволі показовою є різниця голосів, які отримали два кандидати за підсумками  першого і другого турів. Після першого раунду виборів Коморовський поступився Дуді лише одним відсотком, однак вже до другого розрив збільшився у кілька разів.

За даними екзит-полу, що був проведений компанією Ipsos на замовлення провідних телеканалів Польщі, за Анджея Дуду у другому турі проголосували 53% виборців, а за Броніслава Коморовського – 47%. Вибирали нового президента ледь не половина поляків – явка, за даними екзит-полу, склала всього 56%.

На думку польського соціолога Генрика Доманського, проголосувавши за Дуду, виборці дали чіткий сигнал – вони хочуть іншого президента. “Йшлося про підтримку активного та динамічного президентства. Безумовно, вирішальну роль тут відіграла різниця у поколіннях між Анджеєм Дудою та Броніславом Коморовським”, – цитує Доманського, polradio.pl.

Найбільше за Дуду голосували на півдні та сході Польщі, натомість більшість громадян заходу та півночі країни є симпатиками Коморовського. За Дуду частіше голосували молодь та пенсіонери, а Коморовський здобув лідерство лише в одній віковій групі – серед поляків 30-39 років. Як показали результати екзит-полу після першого туру, за Коморовського частіше голосували власники фірм та різноманітні керівники, а за Дуду – фермери та безробітні.

Анджей Дуда є консерватором і палким послідовником Леха Качинського, про що сам неодноразово заявляв. Тому чимало експертів попереджають, що поступово Польща ставатиме менш активною на міжнародній арені, все більше занурюючись у свої внутрішні проблеми.

Якщо Коморовський прагнув, аби Польща стала “найважливішою частиною Європи”, то Дуда під час дебатів заявив, що “Польща повинна, перш за все, реалізовувати власні інтереси і це – головне питання”.

Перш за все Дуда має намір дбати за сімейні цінності, патріотизм та національну єдність. Він yже пообіцяв виплачувати за кожного наступного новонародженого по 125 євро, розвивати безкоштовні дитсадки та зменшити пенсійний вік. Він не дуже слідкував за кошторисом своїх обіцянок під час кампанії і через це не уникнув звинувачень у популізмі.

Та більш важливими для нас є його плани щодо закордонної політики, і подібно до багатьох на пострадянськомy просторі, Дуда прагне посилити роль НАТО.

“Вважаю, що в Польщі треба створити спільні бази НАТО, аби в них були також польські солдати, аж поки не відбудуємо потенціал польської армії, поки не створимо в нашій країні сильну, добре оснащену оборонну армію”, – заявив під час дебатів Дуда.

Мир та спокій – ось що потрібне полякам. А без зупинки війни неподалік своїх кордонів цього досягти буде непросто. “Сьогодні я знаю одне – Польща повинна вести наступальну закордонну політику на міжнародній арені, не входячи в конфлікт iз Росією, бо такої необхідності немає. Але треба розуміти суть справи, сприймати далеку загрозу, провадити у зв’язку із цим ефективну політику”, – впевнений переможець виборів.

Сенс такої політики, на його думку, полягатиме у виробленні єдиного підходу до Росії та збільшенні присутності НАТО в регіоні, що має вирішитися вже наступного року. “Нині треба виходити з ініціативами у рамках ЄС, НАТО, зміцнювати також нашу безпеку, тут на наших повоєнних теренах – повинні бути створені бази Північноатлантичного альянсу, треба дбати, аби таке рішення було прийняте під час найближчого саміту НАТО у Варшаві (який відбудеться 8-9 липня 2016 року – “Пошта”)”, – переконаний Дуда.

Власне, в Україні Анджей Дуда став відомий саме через ці думки щодо НАТО та заклик відправити на Донбас польських солдатів. Сказані ще у лютому слова йому не раз доводилося спростовувати – відправляти миротворців в Україну Варшава не буде, але й погоджуватися на торги з Росією теж не має наміру. “Зараз не можна погоджуватиcь на те, аби Росія по шматках ковтала Україну. Ми несемо відповідальність за інтеграцію європейських держав і цілісність кордонів. Зупинка цього процесу стане успіхом Європи. Згода на гнилий компроміс буде її поразкою”.

Анджей Дуда став кандидатом у президенти від “Права і справедливості” з однієї причини – Ярослав Качинський (брат загиблого у 2010 році польського президента Леха Качинського) мав дуже негативний рейтинг.

Спершу Дуду навіть сприймали як несамостійного політика, який має нагадати про “ПіС” і підтягнути рейтинги партії перед парламентськими виборами. Тим більше, що у Польщі президент порівняно з парламентом має доволі незначні можливості, а тому значно більше важитиме, хто ж очолить наступний уряд.

“Громадянська платформа” готується попрацювати над помилками, аби взяти восени реванш. А окрилені успіхом політики з “Права і справедливості” анонсували повернення до влади Ярослава Качинського.

---

Анджей Дуда (Andrzej Duda) – народився 16 травня 1972 року в Кракові (зараз йому 43 роки). Виховувався у сім’ї науковців: батько – професор технічних наук, мати – професор хімії. У дитинстві належав до організації польських скаутів – гарцерів. Закінчив юридичний факультет Ягеллонського університету, в 2005-oму захистив докторську дисертацію. Деякий час пов’язував своє майбутнє з наукою, зокрема викладав в Ягеллонському університеті адміністративне право.

У 2005 році потрапив до команди “Права і справедливості”. У 2006-oму став заступником міністра юстиції, на посаді відповідав за міжнародну співпрацю, інформатизацію судів та прокуратури. У 2008-2010 роках працював в адміністарції президента Леха Качинського, зокрема був юридичним радником глави держави. Дуда вважає себе духовним і політичним послідовником Качинського.

У 2010-ому балотувався на посаду мера Кракова, однак, набравши 22%, посів лише третє місце. У 2011-oму Дуда вперше стає депутатом Сейму. У 2013-ому польський тижневик Polityka визнав Анджея Дуду політиком року. В травні 2014-го став депутатом Європарламенту від Польщі. Дружина Анджея Дуди Аґата – вчителька німецької мови. Подружжя виховує 19-літню доньку Кінґу.

---

– Можна говорити, що незалежно від того, хто б переміг, польська політика щодо України залишалася б незмінною. Переміг представник “Права і справедливості” – правої центристської партії, від якої, як ми пам’ятаємо, президентом був Лех Качинський, а він займав дуже проукраїнську позицію. Та й сам Анджей Дуда говорив про можливість постачання Україні летальної зброї... 

Але я б не переоцінював такі заяви – польська політика залишиться такою, як вона є: прагматичною, збалансованою і досить проукраїнською. Набагато більше значення матимуть парламентські вибори, що пройдуть y Польщі восени цього року.

Будь-яке голосування – це своєрідні заміри. І зараз ми бачимо, що “Право і справедливість” має шанси через парламентські вибори повернутися до влади. “Громадянська платфора” перебуває при владі вже тривалий час, а тому рано чи пізно маятник хитнеться в інший бік. Однак у Польщі, як правило, працюють коаліційні уряди і тому багато залежатиме не стільки від того, які результати покажуть “Право і справедливість” та “Громадянська платформа”, а від того, якими будуть результати інших сил. Завжди виникає питання, скільки голосів наберуть популістські партії, які у Польщі діють і виникають майже під кожні вибори. А такі сили можуть забрати голоси як у “ПіС”, так і в “ГП”.

Що ж до заяв Дуди про бази НАТО... Є загальна тенденція – НАТО намагається посилити свою присутність, насамперед ми це бачимо в країнах Балтії. Я не впевнений, що йдеться про постійні бази, а швидше про військову присутність – прибуває техніка, інструктори, підрозділи для навчань... Насправді це є реакцією на дії Путіна. І багато що залежатиме від того, якими будуть наступні дії Путіна. Якщо агресивна складова посилюватиметься, то відповідними будуть й дії з боку НАТО.

– Зараз важко робити будь-які прогнози, оскільки Дуда є доволі новою кандидатурою на політичному горизонті Польщі. Але, виходячи із попередньої політики “Права і справедливості” щодо України, можемо зробити певні висновки. Пам’ятаємо, що саме в часи керівництва Польщею братів Качинських був максимальний підйом співпраці між Варшавою та Києвом. Тому зараз теж можна очікувати, що буде певна активізація.

Але маємо розуміти, що сьогодні в Польщі існує й елемент втоми від України. Через те, як це можна почути від польських аналітиків, журналістів та політиків, що Україна виявилася досить непослідовною у виконанні своїх підходів, візій. Україна неодноразово підводила і сама себе, і Польщу. Можемо пригадати, як Кваснєвський підтримував президента Кучму, і як потім Польща опинилася одиноким прибічником України – на фоні скандалу з “Кольчугами”, на фоні ізоляції Кучми через вбивство Ґонґадзе. 

Можемо пригадати, як Качинські були розчаровані указом президента Ющенка про надання статусу героїв Шухевичу та Бандері. В українсько-польських відносинах неодноразово виникали колізії, коли поляки змушені були переоцінювати відносини з нами. Зараз ми бачимо, що з одного боку, польська еліта заявляє про максимальну підтримку України, але з іншого, поляки чітко вказують, на що ніколи не підуть – військової підтримки з боку Варшави не буде.

Думаю, політика Польщі на рівні декларацій та риторики не зміниться – ми будемо бачити ту саму Польщу, яка нас підтримує. На рівні конкретних дій, думаю, не побачимо нічого нового. Польсько-українські відносини залежатимуть від того, що покаже Україна. Польща діє у фарватері загальних очікувань Заходу щодо України. А від України очікують побачити реформи – боротьбу з корупцією, судову реформу, децентралізацію... Польща готова допомагати, але лише в тій мірі, в якій Україна готова цю допомогу сприймати.

Справді, багато залежатиме від парламентських виборів у Польщі. Якщо прем’єр-міністра вибере коаліція на чолі із “Правом і справедливістю”, то політика щодо України може змінитися. Але не тому, що “Право і справедливість” чи “Громадянська платформа” мають якесь відмінне бачення. Якраз щодо України їхні позиції є дуже схожими, вони ґрунтуються на тій самій концепції: без незалежної України не буде незалежної Польщі. Це досі чинне в Польщі.

Але зараз дуже багато залежить від самої України. Як у наступні місяці Київ демонструватиме свою прихильність до реформ, так це й позначатиметься на програмах “Громадянської платформи” і “Права і справедливості” щодо підтримки України.