Доки більшість німців святкувала падіння Берлінського муру, 9 листопада 1989 року в будівлі міністерства держбезпеки НДР офіцери Штазі продовжували в буквальному розумінні натирати мозолі на ниві “захисту соціалістичних цінностей”. 

Під “цінностями” розумілися численні “сексоти” як всередині країни, так і за кордоном, чиї особові справи зберігалися в архіві донедавна всемогутньої спецслужби.

Коли наявні паперорізальні машини вийшли з ладу, начальство віддало категоричний наказ – не зупинятися! Дисципліновані офіцери заходилися дерти папери вручну, пакуючи рештки в мішки, які потім планувалося спалити або знищити за допомогою спеціальних хімікатів. Але не судилося – у штаб-квартиру спецслужби увірвався натовп демонстрантів, офіцери розбіглися через запасні виходи, а в численних кабінетах залишилося майже 15 тисяч мішків, напханих клаптями пошматованих документів.

Довший час вважалося, що рештки не підлягають відновленню. Але за справу взялися фахівці Інституту імені Фраунгофера, які створили спеціальний комп’ютер ePuzzler. Шматки паперу різної форми і розмірів (а йдеться про 400-600 мільйонів фрагментів!) сканують, а потім зберігають у вигляді файлу. 

Штазі – міністерство державної безпеки Німецької Демократичної Республіки. Вважалася третьою за потужністю в світі спецслужбою після ЦРУ та КДБ. На момент об’єднання Німеччини (1989 рік) штат Штазі нараховував 91 000 офіцерів і 300 000 “неофіційних співробітників”.  Це означає, що майже кожний 50-й громадянин Східної Німеччини був інформатором Штазі. Такий показник насичення суспільства агентурою є рекордним у світовій історії. Було зібрано досьє практично на кожного жителя НДР, населення якої налічувало близько 16,4 млн осіб. Крім того були зібрані матеріали на багатьох громадян ФРН та інших країн, що представляли інтерес для комуністичних спецслужб.  Архів Штазі вміщував 40 мільйонів карток, а загальна протяжність полиць для зберігання документів склала 158 кілометрів. З них: 111 кілометрів призначалися для зберігання паперових матеріалів, 47 км –мікрофільмів. Крім того, налічувалося понад 1,4 мільйона одиниць зберігання різних документів, фотографій і кіноплівки.

Туди ж заноситься інформація про колір паперу, почерк, печатки, резолюції та абревіатури, які допомогли б ідентифікувати, в якому підрозділі Штазі і яким саме офіцером був виготовлений документ. Після цього вступає в дію складна математична програма, яка відшукує відповідності між мільйонами шматочків.

Незважаючи на перші успіхи, про повну дешифровку говорити ще зарано. Навіть якщо комп’ютер працюватиме дуже швидко, для повного упорядкуваня знищених архівів потрібен значний час. Тим більше, що таємниці Штазі розкривають не тільки за допомогою паперових носіїв. 

Ще одна команда фахівців займається оцифруванням тисяч аудіозаписів, зроблених таємною поліцією. Причому більшість магнітних стрічок не мають маркування, тож експерти поняття не мають, чиї голоси звучать на записах.

Керівник групи звукооператорів Кетрі Юріх каже, що при розшифровці часто доводиться вирішувати дивовижні загадки – і тут жоден комп’ютер не допоможе. Якщо це запис, зроблений в чиїсь квартирі, часом єдина підказка – голос футбольного коментатора, що звучить в телевізорі на задньому плані. У такому випадку треба з’ясувати, що це за матч, де і коли він грався. Буває, що експертам доводиться аналізувати звук церковних дзвонів, щоб зрозуміти, на якій церкві та в якому населеному пункті вони встановлені.

Дехто може задати питання: а навіщо стільки зусиль для з’ясування таємниць минулого? Німці впевнені – правда потрібна, щоб часи тоталітаризму ніколи не повернулися. Є й суто практичні моменти. 

Скажімо, допомога колись примусово розлученим батькам і дітям. Річ у тому, що Штазі відбирала дітей у політично неблагонадійних батьків і змушувала інші сім’ї всиновлювати їх. Нині в Німеччині діє спеціальне агентство, що допомагає жертвам примусового усиновлення знайти своїх рідних.