Вашингтон у відповідь на офіційне прохання Ашгабада погодився надати йому військову допомогу.

“Туркменістан нещодавно висловив бажання придбати військове спорядження і технології для забезпечення безпеки на кордоні з Афганістаном. І ми готові зробити все можливе, щоби таку допомогу надати”, – заявив глава Об’єднаного центрального командування США (US CENTCOM) генерал Ллойд-Джеймс Остін.

Бажання Ашгабада зрозуміле. Донедавна спокійна середньоазійська республіка зараз опинилася перед загрозою ледь не громадянської війни. В інтерв’ю “Ленте.ру” директор Центру дослідження Афганістану у Франкфурті-на-Майні Азіз Аріанфар наголошував, що нині в афганських провінціях, які мають спільний кордон із Туркменістаном, зосереджено до п’яти тисяч бойовиків “Ісламської держави” – наймогутнішої на даний час терористичної організації в світі. 

І хоча поки що про пряме військове вторгнення не йдеться, вплив ісламістів усередині Туркменістану значно посилився. В лютому цього року в країні розпочалася  масштабна антитерористична операція, яка виявила важливу проблему – активізацію терористичного підпілля. 

В околицях міста Теджен, що неподалік перетину кордонів трьох держав – Туркменістану, Ірану та Афганістану, співробітники місцевого міністерства нацбезпеки і військової контррозвідки затримали не менш ніж сотню людей. Всіх їх підозрюють у зв’язках з “Ісламською державою” і плануванні терактів на території країни. Показово, що майже одночасно з арештами в Теджені влада Туркменістану оголосила мобілізацію військовослужбовців запасу. 

Побоювання Ашгабада небезпідставні. В північних районах Афганістану живе чимало представників туркменських племінних кланів, які до середини 1930-их років запекло боролися з радянською владою, а після остаточної поразки руху басмачів були змушені втікати за кордон. Тепер їхні нащадки щораз гучніше висловлюють претензії на повернення “родових земель”. 

Водночас варто звернути увагу на те, що Ашгабад звернувся по військову допомогу до Вашингтона, а не до Москви. Зрозуміло, що це викликало чимале роздратування Кремля, який досі вважає усі пострадянські країни Середньої Азії своєю сферою впливу. Тим паче що останнім часом Сполучені Штати “нерівно дихають” і до сусідніх держав. Так,  наприкінці січня 2015 року офіційний Вашингтон заявив про намір поставити Ташкенту на безоплатній основі 328 бронемашин.

Упродовж кількох найближчих місяців Узбекистан отримає 308 бронетранс­портерів типу MRAP і 20 броньованих ремонтно-евакуаційних машин, які раніше входили до складу американського контингенту в Афганістані. Як заявив представник Державного департаменту США зі зв’язків з країнами Середньої Азії Деніел Ро­зен­блюм, техніка буде переда­на міністерству оборони Узбекистану на безоплатній основі, однак Ташкент повинен сплатити витрати з її транспортування із території Афганістану.

А в лютому стало відомо, що Киргизстан отримав від Північноатлантичного альянсу пропозицію щодо продовження угоди про транзит вантажів для нової місії НАТО в Афганістані “Рішуча підтримка”. Ключовим пунктом залишається авіабаза “Манас” – військовий аеродром, розташований за 23 кілометри від столиці Киргизстану міста Бішкек. З грудня 2001 року тут регулярно сідали і злітали американські військово-транспортні літаки C-17, які забезпечували проведення операції “Непохитна свобода” (Operation Enduring Freedom) – воєнної операції проти загонів “Талібану” у відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 року. Крім того, тут дислокувалися спеціальні підрозділи армії США, які забезпечували охорону стратегічного об’єкта. 

“Манас” стояв кісткою у горлі Кремля, який болісно сприйняв появу підпорядкованого НАТО стратегічного військового об’єкта у сфері свого впливу. В Москві сподівалися, що “вір­ні” киргизи нарешті схаменуться і виженуть Альянс геть. Аж раптом виявилося, що киргизи вірні лише власним інтересам і, навіть не порадившись з Росією, дали згоду на продовження співпраці з НАТО.