Збільшення впливу прозахідних партій, безумовно, буде сприйняте позитивно Сполученими Штатами та їх європейськими союзниками, які зробили величезну політичну та економічну ставку на здатність України вийти із поточної кризи і стати стабільною державою, а передусім – на її спроможність виплатити борги. 

США і європейські країни також прагнуть зупинки найбільш жорстокого кровопролиття на континенті з часів війн на Балканах і вирішення найбільш небезпечного конфлікту між Заходом та Росією з часів холодної війни. Схоже, це однаково залежатиме як від Володмира Путіна, так і від Петра Порошенка.

Прозахідна більшість може стати проблемою й для Порошенка в його спробах переконати мешканців сходу у тому, що їх інтереси також є пріоритетними для Києва. Подібний скепсис, швидше за все, посилиться, оскільки багато жителів східної України не мали можливості взяти участь у виборах. Екзит-поли показали, що одна партія, яка вважається проросійською, отримала достатню кількість голосів, аби подолати бар’єр для формування фракції у парламенті. 

У цю партію (“Опозиційний блок”) входять деякі з колишніх прибічників Віктора Януковича, які мають тісні зв’язки на сході, відтак у підсумку саме вона може зіграти вирішальну роль і на майбутніх переговорах із Путіним, і загалом у вирішенні цього конфлікту.

Із проведенням парламентських виборів Україна остаточно перегортає сторінку ери Януковича. В останні місяці його послідовники та їх союзники із Комуністичної партії або боролися проти “антитерористичного” наступу на сході країни, або безуспішно намагалися перешкодити прийняттю закону про люстрацію людей, причетних до корупції.

Більша часина електорату цих партій перебуває в Криму і в Донецьцій та Луганській областях, тому цілком можливо, що вони не перейдуть поріг у 5%, аби потрапити у парламент. Втім, обраний у травні Президент України Петро Порошенко пообіцяв мир, однак добився лише зупинки вогню.

Цієї неділі в Україні буде остаточно узаконена зміна влади, що розпочалася з революції на Майдані і втечі президента Вітора Януковича. У новому парламенті пустуватимуть близько 25 місць: від Криму і підконтрольних повстанцям районів не зможуть обрати депутатів. Також не беруть участь у виборах майже половина округів у Донецькій та Луганській областях. 

І це зовсім не єдиний доказ того, що нинішні вибори проходять під знаком революції та воєнних дій. Донедавна українська політика була прерогативою особливої політичної касти, яка не викликала особливої довіри в українського народу, оскільки завжди у вирішальні моменти ставила власні інтереси вище інтересів народу. У країні процвітала корупція, а так звані народні обранці призначалися і фінансувалися кимось із олігархів, за що йому віддячували вірністю. 

Однак цього разу у передвиборчій боротьбі беруть участь кандидати, які не належать до цієї касти, які впордовж довгого періоду боролися з нею. Серед них журналісти, активісти Майдану та бійці так званих добровольчих батальйонів, що відіграли важливу роль у воєнних діях на сході України. Тепер до них ставляться як до героїв.

Те, що російський президент Путін захопив територію Криму і підтримує збройний рух на сході сусідньої країни, повинне допомогти проєвропейському лідеру України зміцнити на цих виборах свою владу. 

Порошенко шукає підтримки, аби покінчити із сепаратистським рухом, подолати найгіршу за останні п’ять років рецесію і реанімувати гривню. Хоча Путін заперечує, що підігріває конфлікт в областях на крайньому сході України, популярність партій, що симпатизують Росії, зменшилася. 

Через неспокій виборчі дільниці у підконтрольних повстанцям районах Донецької та Луганської областей були закритими. Анексія Криму, більшість мешканців якого називають себе етнічними росіянами, ще більше послабила шанси цих партій, зменшивши їх електорат на 1,5 млн людей.

Ці вибори не зможуть перебудувати систему, в межах якої депутати є логічним продовженням ділових інтересів, а тому їх можна купувати і продавати. Швидше за все, у парламенті будуть панувати ті самі люди, які тепер одягли нові маски. 

Скандальна Партія регіонів зникла, але її справу продовжують партії “Сильна Україна” і “Опозиційний блок”. Говорять, що олігархи, у тому числі Ринат Ахметов, Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ, яких американські чиновники обвинувачують у хабарництві, матимуть вирішальний голос у процесі становлення партійних списків.

Щоб протистояти цим силам, у політику намагаються пробитися представники першого пострадянського покоління. Хоч у новому парламенті вони можуть отримати всього 20 місць, сподіваються, що антикорупційний посил їм допоможе. Молоді українці, які отримали освіту на Заході і мають хорошу роботу в приватних компаніях та інвестиційних банках, об’єднуються, аби побудувати нову країну. 

Поміж тим вони зіткнуться із серйозними перешкодами. Більша частина української економіки просякнута складними схемами, що допомагають переводити державні гроші в кишені приватних осіб. Кілька найбільш очевидних таких схем, створених поваленим президентом Віктором Януковичем, були знищені, але багато інших залилишилися непорушними. Навіть закон про люстрацію досі використовувався лише для того, аби розчистити місце для нових кланів. Рано чи пізно реформи вступлять у конфлікт з особистими інтересами. Результат цієї битви й вирішить долю України.

Новий політичний клас зіштовхнеться ще й із потужним тиском зі сторони Росії. Успіх українських реформаторів – це найгірший нічний кошмар пана Путіна. Тому він зробить усе можливе, аби не допустити проникнення цих ідей в Росію.

Через політичний розкол між сходом та заходом виборча карта України роками була розірвана приблизно посередині. При цьому упродовж останніх 20 років обидві половини українського парламенту були широко представлені у парламенті. 

Після захоплення Росією Криму у березні цей баланс виявився порушеним. Навіть у тих областях, що раніше виступали за більш тісні зв’язки з Москвою, почала зростати ворожість щодо російського президента та його країни. Винятком стали сепаратистські Донецька та Луганські області, де білшість опитаних, незважаючи на захоплення Криму, висловили підтримку дій Путіна. 

Ці відірвані куски Східної України, де проживає близько 10% із 45-мільйонного населення країни, були виключені з виборчого процесу. Замість недільних виборів підконт­рольні сепаратистам області наступного місяця проведуть власні вибори. Неучасть сходу у виборах не є такою вже поганою для київської влади: відсутність проросійських виборців гарантує, що нові керівники України отримають вагомі повноваження. Однак розколу нації це не вирішить.

Більшість у парламенті – у проєвропейських партій. Але потрапили туди й колишні еліти та популісти. Стара система ще не відмерла, але країна отримала шанс.

Українці зробили свій вибір. І, можливо, цей вибір став найважливішим з моменту отримання країною незалежності. Уперше в парламенті буде широка проєвропейська більшість, яка могла б реформувати Україну і вести її в Європу. Уперше у Верховну Раду потрапили й деякі молоді активісти громадянського суспільства, які хочуть змінити країну згідно своїх уявлень про свободу та демократію. 

Легко не буде, зокрема й тому, що серед проєвропейських сил існує особисте суперництво. Окрім цього, не дивлячись на велику кількість нових облич, у парламенті знову будуть при­сутніми й представники старих еліт, серед яких є довірені особи Януковича, що утворили “Опозиційний блок”. Ускладнити конструктивну роботу парламенту можуть також популісти та націоналісти, але вони отримали куди менше голосів, аніж очікувалося. Українці не відчувають особливих сипатій до політиків правого напряму.

Саме з цих причин минулі вибори стали великою перемогою демократії в Україні. Зміна влади була легітимізована. Росія, яка раніше піддавала сумніву легітимність перехідного уряду і клеймила активістів Майдану як фашистів, більше не зможе вдаватися до цих незграбних аргументів. Знову, як і на президентських виборах у травні, більшістю голосів українці стали на бік демократичних і поміркованих сил.