Більш як півроку в демократичному світі Росія відкрито розцінюється як агресор, як корумпована країна, що використовує агресивну політику. Не без допомоги Москви на південному сході України проливається кров, підтримані Росією сепаратисти є основними підозрюваними в історії зі збитим пасажирським літаком. Але Володимир Путін у себе в країні користується, напевно, найвищою підтримкою за весь період свого перебування при владі. Схоже, звичайні росіяни із радістю приймуть дієту, призначену їх керівником. У чому причини такої феноменальної і навіть абсурдної поведінки?

Аналітик Центру дослідження Східної Європи Марюс Лаурінавічюс не вважає, що санкції Заходу і задумана Путіним блокада американських та європейських продуктів змінить думки росіян про режим у країні. “У Росії так прийнято: якщо суспільству або народу пропонують яку-небудь національну ідею, то більша частина суспільства готова голодувати за цю ідею”, – каже Лаурінавічюс.

Націоналістичні настрої в Росії більш ніж очевидні. Якщо економіка країни погіршуватиметься і громадяни відчують результати цього на своїх гаманцях – вони без зусиль знайдуть винуватців. Звичайно, не в Кремлі. Із самого початку анексії Криму в Росії цілеспрямовано формується думка, що все, що відбувається із початку революції в Києві – це план Америки захопити Росію. 

Світ облетіло чимало історій про зловживання владою серед російської еліти. Палаци Путіна і його оточення, велика афера зі “списком Магнітського”, скандали перед олімпіадою в Сочі – можна згадувати без кінця. У багатьох демократичних країнах такі історії якщо б не змели владу, то хоча б знизили рівень довіри до неї. Але в Росії все не так…

Що могло б підірвати довіру до Путіна та його оточення? Це можуть бути поразки, які продемонструють, що Путін не такий всемогутній, як його намагаються виставити. У нього вже була одна серйозна невдача – під час анексії Криму і подій на Донбасі від Путіна відвернулася велика частина українців. Але росіянам це подається як перемога. 

Зараз у країн Заходу є прекрасна можливість нанести удар по могутності Путіна, але вони не поспішають цим скористатися. Якщо б ми дійсно перетворили Україну в нормальну, добре функціонуючу європейську країну – це був би могутній удар по режиму Путіна.

Після того, як Захід запровадив так звані санкції третього рівня, наповнені ентузіазмом коментатори взялися за пророцтва про початок кінця Володимира Путіна. Але цей оптимізм не має під собою підстав. Стовпи, на яких тримається путінська влада, зараз здаються непорушними. Це його особиста популярність, повний контроль над ЗМІ (передусім над ТБ), лояльний апарат примусу і російський homo sovieticus.

Путін користується великою підтримкою, оскільки добивається, аби “Росія була великою державою, яку б поважали”. Росіяни ставлять покращення позиції своєї країни на міжнародній арені вище відносного росту добробуту. Свою великодержавність вони розуміють специфічно: їх не цікавить, чи любитимуть Росію за кордоном. Навіть навпаки, на їх думку, Росія по-справжньому буде великою державою, коли інші почнуть її боятися. Тому погіршення відносин із Америкою та Європою було ними сприйнято як доказ сили країни.

Путін стає не нормальним живим політиком, якого може оцінювати суспільство, а символічною і навіть магічною фігурою. І саме це визначає міцність його влади. Помилково вважати, що погіршення економічної ситуації в Росії приведе до падіння популярності Путіна. Досвід інших країн свідчить, що бідні люди у бідній країні часто мають особливу схильність підтримувати одного лідера. У випадку із росіянами можна говорити про менталітет радянської людини. 

У кінці 1980-их “Левада-центр” розпочав проект “Радянська людина”, метою якого було документування процесу трансформації російського суспільства після краху комуністичного режиму. Соціологи припускали, що тоталітарна система створила особливий тип людини, яка згодом й стала основою для існування самої системи. 

Та після краху комунізму радянські покоління із часом мали б втрачати вплив на російську ідентичність. Однак, на подив соціологів “Левада-центру”, уже в 90-ті роки XX століття виявилося, що припущення, на яких базувалося дослідження, виявилися хибними: радянська людина зовсім не збиралася іти на смітник історії. Це відбулося тому, що інститути комуністичної держави (держадміністрації, судову систему, політичну поліцію, школи і збройні сили) залишили практично незмінними – вони продовжували відтворювати радянських людей. 

На думку Льва Гудкова, керівника “Левада-центру”, суттєва риса homo sovieticus – його моральне розкладання. Стерилізація і знищення моралі – умови підтримання в населення стану апатії та байдужості, без яких авторитарні режими, на подобу путінського, не можуть існувати.

Росіяни (а до цього декілька десятків років “радянські люди”) не терплять слабких. Слабких вони зневажають. Слабких і тих, які благають пощади вони не піднімають із колін, а стріляють їм в голову. Про це завжди знали ті, хто мав хоча б деяке уявлення про російський (радянський) менталітет і про принципи функціонування російської (радянської) імперії.

Вияв слабкості перед Росією та росіянами – це найгірша стратегія. Виправданими є лише непокора, сміливість та незворушність, у чому переконалися, наприклад, фіни, які під керівництвом маршала Карла Густава Маннергейма виступили проти воєнної міцності Радянської Росії під час так званої Зимової, а потім радянсько-фінської війни. Не дивлячись на велику перевагу Червоної армії в чисельності військ та озброєнні, фіни завдали їй дуже великих втрат: загинуло вдвоє більше радянських, ніж фінських солдат. Завдяки цьому Фінляндія після Другої світової війни, багато втративши, не стала радянською республікою. А маршала Маннергейма, який у 1944-1946 став президентом Фінляндії, Сталін не стратив, як це зазвичай робив це із тими, хто йому не підкорявся.

У кінці 2000-их професор Аузан (декан факультету економіки МГУ Олександр Аузан – “Пошта”) розповідав, що в Росії уже немає куди рости споживанню товарів. Він казав, що у всіх є пральна машина і навіть автомобіль не вважається розкішшю. Професор казав, що ось-ось людям набридне споживати міксери та “айфони” і вони захочуть навчитися споживати послуги держави так само, як споживають послуги банків та перукарень. Але професор помилився.

Лише декілька сотень тисяч людей захотіли споживати державу як послугу і вимагати якості її послуг. Більшість знайшла для себе нову сферу споживання – землі. Виявилося, що можна спожити кусок сусідньої держави. І це для багатьох виявилося дуже захопливим. Це подібне на споживання предметів розкоші: великий корабель, великий будинок або навіть півострів стає твоїм, ти не знаєш толком, що із ним робити, але – це приємно. І звичайно, рейтинг Путіна ріс, адже президент запропонував споживачам такі неймовірні можливості.

Незалежна Україна порушує мрії Путіна про відтворення Великої Росії. Він загнав себе в кут і знає, що понесе політичні збитки у тому випадку, якщо підтриманих ним сепаратистів виженуть із України. Зараз Путін скористався ідеєю гуманітарної допомоги, аби підсилити бойовиків, а відтак українському уряду потрібна більша підтримка Заходом.

Єдиний реальний фактор стримання вторгнення і продовження партизанської війни проти України полягає в тому, щоб збільшити збитки від путінського реваншизму. Слід підняти їх до такого рівня, коли Путін вже не захоче йти на втрати. Ось деякі ідеї щодо цього.

1. Військова допомога Україні. Зменшити насильство можна лише у тому випадку, якщо допомогти Україні швидше розгромити сепаратистів. 

2. Індивідуальні санкції. Адміністрацію Обами у березні засміяли, коли вона після захоплення Криму Москвою ввела санкції проти купки пов’язаних із Кремлем людей. Закон Магнітського від 2012-го і без цього дає можливість використовувати санкції проти російських чиновників, пов’язаних із порушенням прав людини. Поки за цим законом санкції застосовують до 30 персон, хоча в уряду є більше 282-ох імен. По Путіну слід бити туди, де живуть його друзі.

3. Фінансові санкції. Хоча Обама заявляє, що західні санкції “по-справжньому вкусили” російську економіку, їх вплив виявився надто скромним. Конгрес може прийняти закон про відсторонення будь-якого іноземного банку від його кореспондентських рахунків у США, якщо той буде вести справи із окремими російськими банками.

4. Дії в сфері оборони. Обама має відмінити своє рішення від 2009 року про відмову від розміщення систем протиракетної оборони в Польщі та Чехії. США також можуть заспокоїти прибалтів, які бояться російського вторгнення, розмістивши на постійній основі в трьох прибалтійських країнах полк морської піхоти.

Саме ті мотиви, які заставляють Київ добиватися перемоги на полі бою, швидше за все і змушують Путіна робити все можливе, аби цьому завадити. Хіба людина, яка подолала повстання в Чечні і вторглася у Грузію, погодиться прийняти принизливу політичну та воєнну поразку від слабшого сусіда, керівництво якого російська офіційна преса називає нелегітимним? Зважаючи на те, що зараз рейтинг підтримки Путіна в Росії досягнув рекордного рівня у 87%, можливість поразки він не розглядає.

Ризик безпосереднього вторгнення Росії на схід України надзвичайно великий. Російські лідери не бояться засудження міжнародною спільнотою і ризиків для репутації. Головне для них – громадська думка росіян.

Можливо, Путіна і “загнали в кут”, як описують його стан деякі експерти після проривів української армії. Однак це ще не підстава святкувати перемогу. Досвід минулих років показує, що коли Путіна “заганяють в кут”, він не здається, а навпаки – збільшує ставки. Якщо він вирішить почати безпосередній військовий наступ на Україну, “загнаним в кут” виявиться Захід, адже у США та їх союзників практично немає можливостей протистояти діям Путіна.

Військове втручання не входить у плани Заходу, його вплив на Путіна обмежується санкціями і посиленням санкцій. Навіть зараз країни Заходу погрожують посилити санкції, якщо Росія піде на відкрите вторгнення. Кажуть, Альберт Ейнштейн охарактеризував божевілля як багатократне повторення однієї дії в очікуванні різних результатів. Захід може безкінечно посилювати санкції і погрожувати запровадженням нових, але результат буде тим самим. США та їх союзники чітко продемонстрували, що для них Україна не настільки важлива, наскільки вона важлива для Росії. Росія готова воювати за Україну. А Захід – ні.