“Ізоляція”, “консолідація” і “незалежність” – московська політична еліта послуговується цими термінами, маючи на увазі одне й теж. Перед небезпекою міжнародних санкцій, введених через підтримку ополченців на сході України, а також у зв’язку із анексією Криму, Росія готується “піти в себе”. Росіяни затягують паски в очікуванні довгого періоду дипломатичного протистояння і економічних негараздів.

Навіть якщо російські війська не перейдуть кордони України, конфронтація між Росією та Заходом, ймовірно, зберігатиметься впродовж усього терміну правління Володимира Путіна, а, можливо, навіть після нього.

Посиливши підтримку ополченців після падіння літака MH17, пан Путін показав, що ставить власне розуміння історичної долі Росії вище економічного добробуту його країни та її репутації у світі. Він розпочинає доволі ризиковану гру, вважаючи, що, якщо кинути виклик сформованій після закінчення холодної війни архітектурі світового порядку, то це у підсумку принесе хороші результати і компенсує падіння рівня життя.

Антагонізм між Росією та Заходом зовсім не буде битвою двох супердержав. Хоча б тому, що у сучасної Росії немає ідеології, що могла б викликати до неї симпатію за її межами. У липні президент США Барак Обама заявив The Economist, що загроза, яку представляє собою Росія, носить регіональний характер.

Попри все проблеми ніяк не шкодять Путіну. Зараз він користується значно більшою підтримкою, аніж будь-коли раніше, а його апарат пропаганди надзвичайно ефективний. І тепер, коли Путін розуміє, що відносини із Заходом зіпсовані остаточно, він готується підвищити ставки.

Сумна правда санкцій, які Росія ввела проти Заходу, полягає у тому, що вони вдарять по росіянах набагато більш боляче. Виконуючи наказ президента Путіна, прем’єр-міністр РФ Дмитро Медвєдєв у четвер наказав заборонити імпорт широкого переліку продуктів із Євросоюзу, США, Канади, Австралії та Норвегії. 

Росіяни отримають ще один величезний рахунок на оплату зарозумілих зусиль їхнього президента розбити Україну. І вони стануть ще більш відокремленими від глобальної економіки.

Готовність Путіна обкладати проблемами своїх людей замість того, аби відступити від України, на жаль, не є дивною. Уся авантюра, від анексії Криму до активної військової підтримки сепаратистів у східній Україні, відображає його точку зору на те, що протистояння між Росією та Заходом є грою з нульовою сумою, в якій саме Україна є центральним полем бою.

Соціологічні опитування показують, що Путін є дуже популярним серед росіян, а тому можна не сумніватися, що і його останній виклик Заходу також зустрінуть схвально. Але це почне змінюватися, коли ціни на основні потреби почнуть рости, а робочі місця зникати. Тому сьогодні дуже важливо, аби країни Заходу залишалися єдиними, навіть якщо вони не в однаковій мірі відчувають на собі вплив санкцій Росії. 

Санкції – це болюча зброя, а Росія є прибутковим ринком для Європи. Однак інші альтернативи – з одного боку військові дії, а з іншого нічого не робити, поки Путін кидає виклик пострадянському порядку – насправді не є варіантами.

Конфлікт в Україні загострив увагу на одному фундаментальному питанні: які довгострокові інтереси Кремля? Цілком можливо, що тактичним завданням президента Росії Володимира Путіна було відновлення контролю над Кримом і утримання контролю над українськими справами, але його стратегічна ціль насправді значно більш амбіційна.

Переживала Росія занепад чи ні, вона завжди сприймала себе великою державою, яка з усіх боків мусила бути оточеною буферними країнами. За царів Російська імперія значно розширила свою територію. За більшовиків Росія побудувала Радянський Союз і створила сферу впливу, яка охоплювала більшість країн Центральної та Східної Європи. А зараз, за схожого автократичного режиму Путіна, Росія планує поступово створити величезний Євразійський союз.

Ціль Росії – створити ще один ЄС, але на чолі із Кремлем. План був зрозумілим: почати із Митного союзу (куди початково входили Росія, Білорусія та Казахстан) і з часом приєднати туди більшість інших екс-радянських республік. І справді, зараз у цій грі є й Вірменія із Киргизією. 

Для реалізації такого плану треба буде подолати багато серйозних проблем, але першим кроком є Митний союз. І у нашому випадку він повинен включати Україну – найбільшого західного сусіда Росії. Ось чому Путін тиснув на колишнього президента України Віктора Януковича, аби той відмовився від Угоди про асоціацію із ЄС. Це також дає відповідь, чому Путін так відреагував на повалення влади Януковича, анексувавши Крим і дестабілізувавши східну Україну.

Путін амбіційний і так само, як інші автократи країн Центральної Азії, він може залишитися при владі ще десятки років. Країни, що намагаються змінити статус-кво, як-от Росія, Китай та Іран, схоже, готові протистояти глобальному економічному і політичному порядку, який побудували США та Захід після розпаду Радянського Союзу. Але тепер одна із таких країн напористо рухається до практичного відновлення імперії.

Хоч Путіну дали змогу відмовитися від політики, яка обходиться щораз дорожче, він таки вирішив піти на ескалацію. Таким чином він забезпечив своїй країні ізоляцію та економічні негаразди... 

Втім, подальша конфронтація із Заходом через Україну може виглядати для Путіна цілком привабливою перспективою. Із розв’язування холодної війни він виніс один урок: поступитися – значить програти. Коли після загибелі пасажирів MH17 перед ним постав вибір припинити українську авантюру чи діяти активніше, Путін віддав перевагу другому варіанту. Тому зараз Росія готується до тривалої ізоляції від Заходу, яку в московських колах називають “мобілізацією”, “консолідацією”, і “самодостатністю”…

У середу Путін заборонив імпорт харчових продуктів із країн, що ввели проти Росії санкції. Якщо врахувати, що імпорт займає близько 30% російського ринку продуктів, цей крок може пошкодити російським споживачам значно більше, аніж американським та європейським постачальникам. Росія заглибиться всередину: зробить жорсткішою внутрішню політику і посилить конфронтаційний зовнішньополітичний курс. На те, аби змінити розрахунки Путіна, якщо це взагалі можливо, можуть піти роки.

Поміж тим сам він робить ставку на те, що країна може витримати ношу ізоляції і це не спричинить суспільні коливання, які могли б загрожувати президентській владі… У короткостроковій перспективі ті самі фактори, які шкодять Росії економічно, із політичної точки зору можуть захистити Путіна. У червні експерти із Брукінгського інституту охарактеризували Росію як “економічного таракана – істоту у багатьох сенсах примітивну і некрасиву, однак із дивовижною здатністю виживати у дуже різноманітних непридатних умовах”.

Санкції США та ЄС, ймовірно, зменшать темпи росту російської економіки, які почали зменшуватися ще до української кризи. Однак вони не блокують експорт нафти й газу, які приносять Кремлю приблизно половину його доходів.

Поки йшов період глобалізації, це було красивою казкою про майбутнє, в реальності якої ми намагалися переконати себе. Усе в цьому світі взаємопов’язане і тому із часом він стає не тільки багатшим, а й більш безпечним. Технології міжнародного капіталізму – аутсорсинг, інсорсинг, офшоринг – не тільки дають світовим компаніям можливість отримувати вищі прибутки, а й дозволяють людям легше вживатися один із одним. 

Ми граємо в шахи онлайн із індійцями і таким чином стаємо більш схожими на них. Ми купуємо програмне забезпечення в Китаю і тому ніколи не будемо із ним воювати. Своєрідною вершиною такого оптимізму стала “теорія міжнародних відносин Макдональда”. Її суть полягає у тому, що жодна країна, в якій є ресторани McDonald’s, не буде воювати із іншою країною, в якої теж є ресторани McDonald’s, оскільки аби в державі з’явилися ресторани McDonald’s, вона повинна бути глибоко інтегрованою у світову економіку. А якщо ви інтегровані в світову економіку, то не будете нападати на її членів.

Цього тижня Росія, в якій діють понад 400 ресторанів McDonald’s, активізувала свій наступ на Україну, в якій існує більше 70 ресторанів McDonald’s, тому ми нарешті можемо офіційно заявити, що теорія “МакСвіту” помилкова.

Упродовж більшої частини двох десятиліть ми вірили, що глобалізація – це новий етап світової історії і що ця фаза не мине. Ми вірили, що ниточки торгівлі існуватимуть вічно, тому що вони є взаємовигідними. Жодна країна, яка свідомо увійшла в цю взаємовигідну гру, не захоче вийти, адже політичні наслідки такого виходу будуть значно важчими.  Після того, як Росія заборонила імпорт сільськогосподарської продукції із США, Євросоюзу, Канади, Австралії та Японії, глобалізація раптово почала розпадатися на частини значно швидше, аніж можна було очікувати.

Російський президент знав, що Захід введе санкції проти Росії, і відкрито заявляв, що його це не хвилює. Але він також знає, що торговельна війна нанесе удар по багатьох його співгромадянах, але це його також не хвилює.