Податковий кодекс містить здебільшого уявні поступки малому бізнесу, заявили експерти, ретельно вивчивши документ, який ухвалила Верховна Рада. Стало відомо, що спрощену систему оподаткування, збереження якої – один із головних мотивів масових акцій протесту, протягом наступного року скасують. А розширення повноважень Податкової служби взагалі ставить під сумнів майбутнє малого бізнесу, зазначають експерти.

Податковий кодекс потрібно доопрацювати, адже у ньому є багато неузгоджень і суперечностей, заявила член парламентського комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, народний депутат від НУНС Ксенія Ляпіна. На її думку, в документі є  норми, які податківці зможуть трактувати на свою користь.

“В принципі, має бути фіксований податок. Але однією з умов є сплата ринкового збору. Кодексом ринко­вий збір скасований. Тоді пи­тання: як трактувати для 400 тисяч суб’єктів, які понесли заяви на сплату фіксованого податку. Половина областей приймає ці заяви, половина каже, що немає фіксованого податку. Треба це питання однозначно вирішити. Інакше, на січень ці суб’єкти залишаться без фіксованого і без єдиного, будуть на загальній системі оподаткування”, – каже Ксенія Ляпіна.

Олександра Кужель, котра причетна до створення Податкового кодексу, також переконана, що дні “спрощенців” пораховано: “Це є просто відтермінування смерті. Ліквідація Держкомпідприємництва ще більше мене в цьому впевнила. Останній тиждень всі політики Партії регіонів кажуть, що там тільки оптимізатори”, – підкреслила Кужель.

Отже, якщо зникне “спрощенка”, всі автоматично стануть платниками податку на загальних підставах.

А скільки ж ми сплачуємо податків реально, тобто за офіційним місцем праці? Отже, обов’язковими є 15% податку на прибуток фізичних осіб, 2%  – внесок у Пенсійний фонд, ще 0,6% – у Фонд державного загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття, а також 1% – внесок на випадок тимчасової втрати працездатності. Таким чином, кожен, хто працює, щомісяця добровільно-примусово віддає 18,6% свого доходу у розпорядження держави. Але це лише початок сплати до бездонної кишені, якою бюрократія розпоряджається щораз зухваліше. Відтак “хатинки” ростуть прямо пропорційно до дефіциту бюджету.

Адже не лише податками фізичних осіб живиться державна машина. Кожне підприємство, яке наважується прийняти офіційно на роботу працівника, до його очікуваної зарплати, окрім згаданих 18,6%, автоматично додає ще 36,82%. З фонду заробітної плати підприємство зобов’язане перерахувати 33,26% – у кишеню Пенсійного фонду, 1,6% – у соцстрах на випадок безробіття, 1,4% – у Фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності (тобто “лікарняні”),  від 0,56% до 13% – страхові внески на випадок нещасних випадків на виробництві. Отже, держава сумарно, не відходячи від каси, забирає на різні потреби, у фонди і т.д. немало-небагато – від 55,42%.

Окрім того, не варто забувати, що апетити бідної держави більші, аніж може видатися на перший погляд. Держава на законних підставах з кишень громадян висмоктує не лише податки на доходи та фонд оплати праці. До цих сум потрібно автоматом додавати тих 20%, тобто ПДВ, які надходять до казни від кожної покупки “маленького” українця. Окрім того, не варто забувати і про ще один податок на споживача – найрізноманітніші акцизні збори. Тобто у цій ситуації з ПДВ та акцизами рівні усі: і ті, хто працює, і студенти, і пенсіонери, і безробітні, котрі підпадають під категорію – покупці.

Оскільки пенсіонерів у нас багато, а vip-пенсіонерів – дуже багато, то кишеню Пенсійного фонду поповнюють усі: навіть школярі молодших класів. Адже і вони нині користуються мобільними телефонами, а відтак на рівні з усіма сплачують 7,5%  до Пенсійного фонду від потраченого на розмови.

Операція купівлі-про­дажу автомобіля – теж ла­са пожива для державної скарбниці. Адже покупець сплачує 3% в Пенсійний фонд від суми покупки, продавець – ще 1%.

Разом із тим, податки держава збирає з операцій з нерухомістю, за користування землею, митні збори – за послуги найрізноманітніших чиновників: у РАЦСі, суді.

Тобто, в Україні платять усі, хочуть того чи ні, але у державних кишенях свище вітер, і сила того вітру закладається на законодавчому рівні у вигляді дефіциту Державного бюджету. І на фоні цього смерть “спрощенців” державну казну не врятує, лише попсує життя підприємців, котрі або емігрують, або підуть у “тінь”.

Олег Мельник