Зважаючи на те, як нині відбувається приватизація в Україні та про що періодично повідомляють мас-медіа, можна дійти чіткого і цілком логічного висновку – приватизаційний процес вступив у нову фазу.

З одного боку, стаємо свідками намагань держави позбутися тієї частини, що ще залишається у її власності, а з іншого – спостерігаємо перекупівлю окремими фінансовими олігархами або фінансовими групами, котрі вони й контролюють, того, що  було приватизовано за “чесно зароблені кошти” раніше й іншими. Власне держава згадала, що колись їй належало буквально все і почала разом із розпродажем залишків свого майна намагатися повернути собі те, що колись уже продавала. Скажімо, йдеться про “Криворіжсталь”.

Новим приводом для роздумів стала й цьоготижнева заява екс-прем’єрки Юлії Тимошенко, яка наголосила на тому, аби все те, що розпродається впродовж останніх 5 – 6 місяців, знову повернути державі. Юлія Володимирівна у “поверненні”, звісно, досвід має. І тієї ж таки  “Криворіжсталі”.Тим паче Фонду держмайна нині похвалитися особливо немає чим. Надходження від приватизації за січень – вересень 2010 року становлять трохи більше 516 млн грн, що сягає 8,1% річного, хоча і зменшеного плану. Отже, повертати, аби потім ще раз продати, певно, справді варто.

Окрім намагання знову повернути у державну власність металургійний комбінат “Криворіжсталь”, відомо і про спроби Генпрокуратури  повернути до “тата” найбільшого виробника алюмінію в країні – Запорізький алюмінієвий комбінат. Хоча, якщо відверто, розібратися в цій ситуації важко.

Наш алюміній потрібен і нам

У спробах нової націоналізації (з’явився вже й відповідний термін), є, звісно, й політичні моменти. Як вважають експерти з Інституту Горшеніна, які провели відповідне опитування, намагання повернути Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК) у державну власність є перевіркою на міцність українсько-російських відносин . Як відомо,  підприємством нині володіє підконтрольна російському бізнесмену Олегу Дерипасці компанія "РусАл". Самі ж “непорозуміння” навколо комбінату виникли ще за часів попереднього уряду: через проблеми із оплатою електроенергії. Точніше – через тарифи, за якими вона постачалася. Підприємство фактично вже зупинялося минулого року. Не можна сказати, що воно працює і нині. Принаймні, як нам відомо із неофіційних розмов із запорізькими колегами-журналістами, нині на комбінаті з колишнього майже 8-тисячного колективу залишилося начебто не більше 800 робітників. Отож, стверджувати, що ЗАлК нині працює на повну потужність, якось важко. Але тоді питання руба не стояло.

Як вважає директор інвестиційно-банківського департаменту інвестиційної групи "Сократ" Володимир Клименко, конфлікт навколо повернення "ЗАлК" у держвласність матиме затяжний характер і може викликати резонанс у політичних і ділових відносинах Росії та України, пише “Українська правда”.

Зрештою, можливий  компроміс, на думку експерта, якраз і може полягати в розрізі отримання електроенергії за іншим тарифом. Адже ціна на електроенергію для підприємства й надалі впливатиме на привабливість цього активу. “Комбінат може бути цікавий іншим провідним іноземним виробникам алюмінію. Але питання тарифу на електроенергію все одно стоятиме. Без його рішення завод, можливо, нікому не буде цікавий”, – зауважує експерт.

Своєю чергою, аналітик з металургії ГІК Aton Ілля Макаров стверджує, що цей конфлікт на відносини України та Росії не вплине. Мовляв, із приходом нової влади в Україні відносини між державами налагодилися. Зараз лише позитив. Один конкретний випадок із Дерипаскою ніяк не вплине на ці відносини. До того ж, за його словами, у Дерипаски останнім часом складається не зовсім хороша репутація в Росії. Хоча і додав, що на даному етапі українська алюмінієва промисловість не зовсім цікава російському бізнесу. Вислід Макарова: окрім “РусАл” як одного з найбільших світових виробників алюмінію,  ніхто інший взагалі не буде зацікавлений в українському підприємстві.

Переподілимо поділене

Загалом, окрім репреватизаційних намагань держави, ми стаємо свідками вторинного перерозподілу приватизованого майна та його зосередження у власності окремих відверто олігархічних фінгруп. Наприклад, та ж “Українська правда” із посиланням на “Дзеркало тижня” повідомляє, що керівниками всіх підприємств титанової галузі України є представники компанії бізнесмена Дмитра Фірташа – OstChem Holding. Тим часом інший вітчизняний олігарх – “дніпропетровець” Ігор Коломойський, котрий, щоправда, проживає переважно у Швейцарії, придбав собі нову авіакомпанію “Роза Вєтров”. Відтак доля авіаперевезень, котрі підпадають під групу “Приват”, сягнула вже 60 %. Хоча нині Антимонопольний комітет  розглядає справу про об’єднання “АероСвіту”, “Донбасаеро” і “Дніпроавіа” в єдину структуру. І якщо в момент прийняття рішення стане відомо про причетність власників цих компаній до придбання нового авіаперевізника, державне відомство може визнати об’єднання незаконним.

Хоча, найімовірніше, про приватизацію загалом ми скоро забудемо. Як відомо, Президент Віктор Янукович має наміри прискорити приватизаційний процес у низці важливих секторів економіки. Про це він повідомив на 7-й Ялтинській щорічній зустрічі. За його словами, йдеться про підприємства енергетики, хімічної промисловості, машинобудування, секторів, орієнтованих на внутрішнє споживання.

Після повторного продажу “Криворіжсталі” у 2005 році “велика приватизація” України була фактично припинена, а спроби продати “Укртелеком”, Одеський припортовий завод або “Луганськтепловоз” закінчилися невдало. Про рішення уряду щодо продажу “Укртелекому” відомо. Найближчим часом очікується початок приватизації теплових енергогенеруючих компаній…