На сто років можуть отруїти Дунай небезпечні речовини, викид яких стався в Угорщині увечері 4 жовтня. На заводі Ajkai Timfoldgyar Zrt, що  на заході Угорщини, пролунав вибух на греблі резервуара з отруйними відходами алюмінієвого виробництва. Отрута частково затопила населені пункти Колонтар і Дечевер, а також газопровід та залізничні шляхи. Рух на цій ділянці дороги довелося перекрити.

Уряд Угорщини оголосив надзвичайний стан у трьох областях на заході країни. Унаслідок цієї аварії загинуло не менше семи осіб, більше 120-ти постраждали.

У населеному пункті Колонтар медики надали допомогу 62 потерпілим, дев’ять із них госпіталізували у важкому стані. За даними голови місцевих рятувальників Дьєрдя Бакош, після вибуху з резервуара вилилося 600 – 700 тисяч кубічних метрів токсичних відходів. Як повідомили в українському Міністерстві надзвичайних ситуацій, 19 жовтня токсичні речовини з угорського заводу можуть потрапити в українську ділянку ріки Дунай поблизу міста Рені Одеської області.

Оптимізму і песимізму приблизно порівну

Екологи кажуть, що шкідливий вплив важких металів, які потрапили в річку разом з червоним шламом, що витік з резервуарів глиноземного заводу, триватиме не менше ста років. А забруднена вода, що досягне України, вже не спричинятиме такого великого ризику.

“Сама вода промиється за місяць, піде у Чорне море. Але метали осядуть на дно, потраплять в рослини, рибу, а з рибою – і в організми людей. Вони викликають онкозахворювання. Це ж стосується і Чорного моря – сама вода не буде небезпечною, але живність у ньому – буде”, –  розповів столичний еколог Володимир Борейко.

На його думку, шлам може прийти до нас і раніше: “Якщо в Східній Європі, особливо в Угорщині, підуть дощі, то забруднення річки прискориться, а ще дощ може змити в Дунай вже підсохлий шлам, і піде друга хвиля забруднення”.

Міністр навколишнього середовища Угорщини Золтан Ілеш каже, що буде набагато гірше, якщо отруйна рідина перетвориться на пил: “У цьому випадку можна припустити, що важкі метали потраплять у організм людини через дихальні шляхи”.

Натомість глава екоасоціації “Зелений світ” Юрій Самойленко заспокоює: “Море занадто велике, воно швидко самовідновиться, і живність не постраждає. А ось Дунай може заразитися на сотні років”.

Найбільші оптимісти працюють у Держкомводгоспі. Там кажуть, що 98 – 99% отруйних речовин залишилося в Угорщині.
У нас достатньо своїх проблем

Як все-таки розвиватимуться події, покаже час. Утім в Україні є чимало надзвичайно екологічно небезпечних підприємств, на які влада роками не звертала уваги.

Як повідомляє ТСН, півсотні мільйонів кубометрів відходів калійного виробництва у Калуші Івано-Франківської області можуть прорвати дамбу і вилитись у Дністер, отруївши воду не лише в Україні, а й у сусідній Молдові. Отрута, яка зберігається у резервуарах Калуського калійного заводу, не менш токсична, ніж та, яка вилилася в Угорщині. Найнебезпечніший об’єкт у Калуші – це хвостосховище №2. Дамба тут має тріщини. За крок від лиха це місце було під час повені 2008 року. Тоді у Калуші могло статися лихо, подібне до того, що трапилося нещодавно в Угорщині. У цих водах, кажуть екологи, майже вся таблиця Менделєєва разом із важкими металами.

Не менш небезпечним об’єктом Калуша є Домбровський кар’єр. Сюди може прорватися місцева річка Сівка. Кількох днів вистачить, аби вона затопила кар’єр, у якому також є розсоли. Вихлюпнувшись на поверхню, води можуть отруїти водоносний горизонт. І саме тут уже тривають ліквідаційні роботи, – вони розпочалися, коли території присвоїли статус зони екологічного лиха. Минулого місяця уряд виділив 89 мільйонів гривень на Домбровський кар’єр. Більша частина коштів піде на роботи в кар’єрі, частина – на оздоровлення та відселення жителів. Мінрегіонбуд бере на себе спорудження будинків для сімей, які живуть над пустотами, що вимиваються солями.

Домбровський кар’єр – єдиний не лише у Європі, а й у світі гірничий об’єкт, де видобуток солі здійснювали відкритим способом. Глибина кар’єру – 140 м, довжина – 900 м, ширина – 850 м, площа – 64 га. Об’єм виробленого простору – 52,5 млн м3. Домбровський кар’єр експлуатувався з 1967 р.

Оксана Марискевич,
заступник директора з наукової роботи Інституту екології Карпат НАН України:

– Навряд чи ця катастрофа може вплинути на нас безпосередньо, оскільки Дунай не тече через територію української частини Карпат. А от стосовно загрози від цієї аварії для України, то я володію лише тією інформацією, яка є у медіа. Якщо шлами глиноземного заводу вже потрапили у Дунай, то вони рано чи пізно потраплять і на територію України. Відтак загроза для екосистеми річки і Чорного моря дуже висока. Загалом у таких випадках загроза завжди існує, бо є таке поняття, як колообіг речовин – ніщо нікуди безслідно не зникає. Не можна забувати про те, що шлами, як і будь-які інші промислові відходи так чи інакше вже давно впливали на компоненти довкілля – через фільтрацію зі сховищ, в якому вони знаходилися, випаровування тощо. Чим усе це обернеться, коли вода Дунаю з підвищеним вмістом небезпечних хімічних сполук  “прийде” до нас? Сказати поки що складно. Так само важко говорити й про масштаби цієї загрози. Адже для екологічних катастроф не існує поняття “державний кордон”. Попередні висновки науковців свідчать про наявність високого ступеня екологічної небезпеки.  Ми в Україні маємо такі загрози на кожному кроці. На заході України це –  Калуш, Стебник, Новий Розділ, Солотвино, Червоноград. Всі діючі й особливо недіючі гірничовидобувані підприємства є джерелами потенційної загрози, про які давно відомо як науковцям, так і владним структурам. Просто зараз про це всі заговорили і починають імітувати вирішення проб­леми на урядовому рівні. Уже можна прогнозувати провал цього вирішення, оскільки на все не вистачить коштів, а місце чергової аварії невідоме. Можливо, хоча б виділять кошти на кризовий моніторинг таких територій. Добре, що протягом останніх 10-ти років частково вдалося стабілізувати ситуацію на сірковидобувних підприємствах Західної України (Яворів, Подорожне). Починають надходити кошти і на розв’язання проблем Калуша.