Мінпаливенерго хоче  відмовитися від переходу на поліпшені стандарти якості пального

Кажуть, милі сваряться – тільки тішаться. До перманентних чвар та публічного з’ясування стосунків між політичними опонентами ми звикли вже настільки, що не звертаємо на них особливої уваги. Хіба трапиться справді щось неординарне, наприклад, бійка між депутатами під час ратифікації “харківських угод” та ухвалення цьогорічного бюджету.

Проте куди менше відомо про гострі суперечки у владних кабінетах під час нарад із “глобальних” питань. Особливо, коли на них запрошують представників сфер діяльності, яких стосуються такі зібрання. Останні непублічні дебати із учасниками ринку наф­топродуктів у Мінпаливенерго завершилися гучним скандалом.

Ініціативи

Про певну напругу в стосунках між владою та нафтотрейдерами відомо давно. Причому, коло суперечливих питань, зазвичай, не змінюється. Якось намагаючись вгамувати періодичні хвилі бурхливого вітчизняного ринку нафтопродуктів, держава нарікає на вартість пального, яка у нас постійно зростає. А ще – на невідповідність якості того, що продається, загальновизнаним стандартам.
Візаві, своєю чергою, намагаються переконати всіх, що цінові стрибки і “бадяжництво” – наслідок процесів на світових ринках. Зрештою, як і в кожній схожій суперечці, кожна зі сторін має свої вагомі “за” та “проти”. Зрозуміло, вони торкають чиїсь конкретні інтереси. Хоча важелів впливу на процес у влади, безперечно, більше. Однак саме її кроки нерідко провокують виникнення конфліктів інтересів.   

На засіданні у Мінпа­лив­енерго в середині червня відомство запропонувало ліцензувати виробництво, оптову та роздрібну торгівлю нафтопродуктами. Крім того, оприлюднено намір відмовитися від переходу з 1 січня 2011 року на поліпшені стандарти якості пального, перенісши цю дату на два роки. А ще повідомило про плани запровадити мито на імпорт пального.

Зважмо, що ініціював відстрочку запровадження нових стандартів заступник міністра Ігор Кирюшин. Ба більше, він закликає поставитися з розумінням до проблем заводів, які “не встигають провести модернізацію у визначений термін”. Хоча тут потрібні деякі пояснення.

Про модернізацію віт­чизняних НПЗ, після якої вони б випускали якісніші бензини, мова йшла давно. Але на початку 2007 року, врахувавши думку представників нафтопереробних заводів, визначено терміни цієї модернізації. Закінчити її мали 1 січня 2011-го.

Однак у тому ж 2007-му заводи в Кременчуці, Надвірній і Дрогобичі просили перенести запровадження нових стандартів якості до 2010 року і обіцяли провести модернізацію. Наскільки відомо, нині вони просять про чергове відтермінування. Хоча справа не в тому, що не встигають. Чимало експертів ще тоді, три роки тому, скептично оцінювали наміри власників заводів (три із шести НПЗ належать групі “Приват” Ігоря Коломийського) вкладатимуть десятки мільйонів доларів у модернізацію своїх підприємств. Радше, лобіюватимуть зволікання із її проведенням. Згадане намагання чиновників Мінпаливенерго “проштовхнути” рішення про відстрочку у запровадженні нових стандартів якості пального, вдаючись до риторики “державного підходу”, – зайве підтвердження тим прогнозам. Не зважаючи, що не всі учасники наради погодилися із пропозицією, судячи з протоколу, ідею випуску нафтопродуктів за старими стандартами... підтримали одностайно.

Не важко здогадатися, хто на цьому виграє. Наприклад, компанії  ТНК-ВР і "Лукойл" провели модернізацію для випуску пального за стандартами "Євро-4" і "Євро-5". Отже, залишилися заводи групи “Приват”. І справді, навіщо вкладати чималі кош­ти у нові технології, якщо воно і без того несе “золоті яйця” (підхід, до речі, властивий чи не всій нашій великій промисловості, здебільшого, вже приватній. Нові власники колишніх державних підприємств посиленими темпами витискають із них останнє, не надто переймаючись, що буде потім. Поодинокі приклади іншого підходу до справи на загальний підхід не впливають. А сприяння чиновників у полагодженні будь-якої справи в іншій спосіб і з меншими витратами досягти неважко. Тож, скоріш за все, чекати якісного пального власникам авто доведеться щонайменше років зо два.

Мито на якість

Більше переймаються оператори ринку нафтопродуктів іншими ініціативами керівних менеджерів паливного міністерства. Зокрема, намірами запровадження мита на імпортне пальне. Зі слів директора департаменту газової і нафтової промисловості Мінпаливенерго Костянтина Бородіна виходить, що цей крок є “одним з методів стимулювання виробництва нафтопродуктів в Україні”. Адже, за задумом відомства, запровадження мита дозволить подвоїти виробництво пального на вітчизняних НПЗ. При цьому джерела з вулиці Грушевського стверджують, що “Нафтогаз”, створивши спільне підприємство з “Белнафтохімом”, спробує звільнитися від сплати мита на імпорт нафтопродуктів.

Річний обсяг українського ринку сягає майже 10 млн т бензину і дизельного пального. Із них тільки 6 – 7 млн т виробляють в Україні. Решта – імпорт, який, за підрахунками експертів, становить 30 – 40% усього ринку.

Але мито не вирішить проблеми демпінгу, до якого вдаються окремі країни-експортери. Як відомо, з Бєларуссю, Росією і Казахстаном Україна уклала угоди про вільну торгівлю. Це означає, що мито не стосуватиметься імпорту із цих держав. Після запровадження мита можуть зникнути нафтопродукти європейської якості з Литви, Румунії та Польщі. Їхню нішу займе менш якісний продукт з країн СНД за дешевшими цінами. Винятком хіба є Бєларусь, яка модернізувала свої заводи. Та, на думку експертів, зниження якості пального супроводжуватиметься його подорожчанням. Адже податки після запровадження нових акцизів на бензин лягатимуть на покупця.

Єдине, від чого у Мінпаливенерго наразі відмовилися, – ліцензування оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами. Можливо, причиною стала заява прем'єра Миколи Азарова про наміри уряду удвічі зменшити число ліцензованих видів діяльності. Хоча замість цього міністерство просуває  ідею ліцензування випуску пального загалом.

Ініціативи Мінпаливенерго ускладнили непростий діалог між урядниками та учасниками ринку. На згаданій нараді обговорювали ціноутво­рення  у роздрібному продажу, і чиновники запропонували чергову “модернізацію” формули розрахунку ціни на нафтопродукти. Представники ринку не погодилися із запропонованим варіантом. Керівник компанії “Альянс-холдинг” через відвертий тиск  взагалі вийшов із зали. Однак у підсумковому  протоколі загальну згоду із новаціями зафіксовано.

Після відмови компаній розмовляти у “недружньому тоні” заступник міністра Ігор Кирюшин  надіслав листа керівникам десяти контрольних органів із вимогою перевірки протестувальників. Зокрема, наявності у них сертифікатів походження та якості пального, повноту сплати податків та зборів тощо. 

Схоже, спроба налагодження взаємодії бізнесу та влади зайшла у глухий кут. Такого змушування до “продуктивного діалогу” в нас ще не було.

Хоча припускають, що активність “міністерських”  спровокована бажанням викликати підприємців на діалог для взаємовигідного розв'язання штучних проблем, щоб примусити їх піти на поступки.

Але, можливо, урядовці такими діями просто “коригують” ринкові стосунки у торгівлі нафтопродуктами. Та й досвід є. У 2005 році уряд Юлії Тимошенко намагався вдатися до схожих заходів, директивно запровадивши обмеження цін на пальне. Тоді це, щоправда, відбувалося публічно. Але наслідок виявився не на користь владі – два НПЗ просто зупинилися.

Ми, звісно, теж проти необґрунтованого зростання цін. Але ж існують інші способи впливу на тих, хто будь-що прагне наживи. Серед суто економічних важелів можна було б, наприклад, визначити граничний рівень рентабельності торгівлі та виробництва пального. Це, можливо, теж не зовсім ринковий засіб, але дієвий. Особливо, якщо, визначаючи ціни на власну продукцію, учасники ринку не зважають ні на кого.

Утім, чим закінчиться нова “бензинова війна”, побачимо. Можливо, позиція уряду та міністра палива та енергетики відрізняється від позиції його підлеглих. Принаймні, офіційних заяв з цього приводу ще не було. Хоча наслідки такої самодіяльності, спрогнозувати не важко. До різних криз ми вже звиклі.