Із серпня в Україні набуває чинності закон про протидію та запобігання легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом

Аби нас сприймало міжнародне співтовариство, слід поводитися згідно із визначеними там і загальновизнаними правилами. Зокрема, й у царині відносин громадян із державою. Держава ж, яку уособ­лює, далебі, не народ, як це нам намагаються подати, визначає і встановлює норми та правила цих відносин. Законослухняні громадяни мають їх виконувати та дотримуватися. Передбачено також, що ті ж норми стосуються і всіх представників влади. Це – ідеал правової країни.

Україні до ідеалу, ясна річ, далеко. Але новій владі кортить, щоб у світі її поважали. Ще 18 травня (більшість українців це навряд чи знають) ми зробили вагомий крок до визнання і дотримання європейських норм внутрідержавних стосунків в одній із головних і водночас найделікатнішій сфері – фінансово-грошовій.

Контроль та облік

Ідея контролю не лише над доходами, а й видатками громадян не нова. Адже владу завжди цікавило питання, звідки беруть і на що витрачають гроші пересічні мешканці. Минулого року, наприклад, роздрібний товарообіг в Україні, за даними Держкомстату, становив 229,9 млрд грн. І хоча це на 20,6% менше, ніж у докризовому 2008-му, сума вражає.

Це офіційні дані. Які гроші обертаються реально, навряд чи знають навіть Мінфін і його фіскальний апарат. Адже йдеться не тільки про товарний роздріб. Не важко припустити, що не всі ці гроші зароблені чесно. Тим паче, за деякими оцінками, щонайменше 70% населення країни перебуває за межею бідності.

Новий закон № 2258 – VI, який набуває чинності із 21 серпня, певно, для зайвої остороги для відповідної категорії громадян, так і назвали – “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму”.

Нам, щоправда, не зрозуміло, до чого тут фінансування тероризму. Але, вочевидь, нагорі знають ліпше (мовляв, унаслідок фінансової оборудки гроші можуть піти й на підготовку теракту). Та головне в іншому – держава на найвищому законодавчому рівні офіційно визнала, що гроші незаконного походження з категорії саме злочинних. А від злочинців суспільство, за логікою, повинно захищатися.

Конкретний механізм захисту, виписаний у законі, передбачає створення  дворівневої системи фінансового моніторингу – первинної, яка стосуватиметься недержавних установ чи закладів, які проводять будь-які фінансові операції. Хоча звітуватимуть вони про конкретних фізичних осіб. Банки з їх таємницею вкладів не будуть винятком...

Інший рівень – державний – НБУ та виконавчі органи влади. Моніторити фінансові потоки покликано Державний комітет, підзвітними якому будуть усі, навіть оператори поштового зв’язку, що здійснюють грошові перекази громадян. Тож матимемо систему глобального загальнодержавного фінансового контролю всіх і над усіма.

Украв, випив – у тюрму…

Назагал, ідея містить у собі раціональне зерно. Особливо в умовах чиновницької сваволі, хабарництва та  розкрадання державних грошей. Суспільство недаремно воліє елементарної соціальної справедливості. Ба більше, урядові чиновники , які мають стосунок до реалізації цього проекту,  переконують, що це – найкращий спосіб контролю над тими, хто отримує гроші у незаконній спосіб.

До речі, міжнародних фінансових експертів теж вражають темпи збагачення наших можновладців. Але й уявляють вони наші реалії доволі туманно. Як і те, яким чином “робиться бізнес” в Україні, хоча про тотальну корупцію чиновників говорять відкрито.

Процедура контролю виглядатиме так. Автор закону Станіслав Аржевітін розповідає, що, одержавши інформацію про конкретну грошову операцію, моніторинговий комітет має переконатися, що вона містить ознаки відмивання  “брудних грошей”. Відтак порушують кримінальну справу, передають її відповідним органам на подальшу перевірку. Якщо факт порушення законодавства підтвердиться, справу скеровують до суду.

За новим законом, до кола суб’єктів первинного фінансового моніторингу, крім фінансових установ, належать і підприємці, які надають посередницькі послуги під час здійснення операцій з купівлі-продажу нерухомого майна, ті, хто здійснює торгівлю за готівку дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них, щоправда, лише у випадку, якщо сума фінансової операції дорівнює чи перевищує 150 тис. грн або еквівалент в іноземній валюті. Навіть при проведенні лотереї треба відзвітувати – хто і скільки виграв.

А ще звітуватимуть нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми. Але головне, доповідати комітету зобов’язані підприємці, які проводять фінансові операції із товарами (мається на увазі виконані роботи або надані послуги) за готівку. Щоправда, знову ж, якщо сума дорівнює чи перевищує згадані 150 тис. грн або еквівалент у валюті.

Не важко здогадатися, про які “відповідні органи” йдеться. Насамперед, про фіскальні. Чимало експертів переконані, що новий закон розширює повноваження розмаїтих контролерів. А як свідчить практика: великі повноваження – далеко не завжди така ж відповідальність. Отже, можемо прогнозувати виникнення корупційних схем уже нового ґатунку.

Наприклад, у нових умовах звітності ріелтор має повідомити відповідний орган навіть про те, що клієнт лише має намір придбати житло і має для цього гроші. Тож перевірити їх походження вже ніщо не заборонить. У якості превентивного заходу, так би мовити.

Та головна біда – не у попередніх повідомленнях про майбутню чи здійснену купівлю. У рамки, визначені 150 тис. грн, вписується багато чого. Тож чимало  пересічних, не надто забезпечених сімей, можуть потрапити у категорію злісних “відмивальників” “брудних” грошей. Доведи відтак у суді, що ці гроші ти все життя складав до панчохи...

Шлях у нікуди

Давно відомо, що добрими намірами вимощена дорога… Згаданий закон, попри свою позірну радикальність задля соціальної справедливості, далебі, не перший у спробах держави стримати шалений потік незаконно зароблених грошей. Чимало його новел, серед них – і про створення моніторингового комітету, – “запозичено” із попередніх документів. А держава явно програла боротьбу із “брудними” грошима. Хоча і не надто прагнула виграти. Тож неважко спрогнозувати долю і нового закону та результати його запровадження.

Навряд чи комусь із відповідальних за його втілення чиновників спаде на думку, наприклад, перевірити законність грошей у гаманцях сильних цього світу. Хоча й відомо, що живуть вони, судячи з видатків, не на одну зарплату. Цікавий факт: за даними Державної служби, яка контролює держслужбовців, минулого року дані про доходи майже 90% відсотків її “підопічних” (назагал 391 тис. осіб), вказані в податкових деклараціях, не відповідали дійсності. А про абсолютну законність отриманих потужними бізнесменами мільйонних та мільярдних статків говорити взагалі не доводиться. Вислів відомого американського багатія ХХ ст. Генрі Моргана: “Не питайте мене, як я заробив свій перший мільйон. Головне в тому, що про наступні я можу відзвітувати до цента”, явно не про них.

Проте закон торкнеться заробітчан. За деякими оцінками, їх реальна кількість сягає 7,5 мільйона. Лише минулого року, за даними НБУ, перекази українців, які працюють за кордоном, дорівнювали сумі, еквівалентній 4,6% річного ВВП країни. Загальна сума переказів – оплата праці та приватні трансферти – сягнула 5,4 млрд дол. (позаминулого року – узагалі 6,2 млрд). Але із тих 5,4 млрд дол. легальні перекази через банківську систему становили 4,7 млрд. З них 2,9 млрд дол. класифікувалися як оплата праці заробітчан. Хоча решта грошей, звісно, теж не вкрадені...