Після розмови про реформи в Грузії у “Вуличному університеті” відбулася лекція про перетворення економіки Польщі після розпаду СРСР. Зараз це одна з найуспішніших країн Євросоюзу. 

Чи в стані українці повторити успіх своїх сусідів? Що для цього слід зробити і, можливо, що більш важливе, від чого відмовитися? 

“Львівська Пошта” відібрала сім тез екс-міністра економічного розвитку та торгівлі про газ, валюту, вибори, люстрацію і речі, на які слід зважати, якщо ми намагаємося запозичити чийсь успішний досвід.

В Україні субсидії на газ сягають від 5 до 10 відсотків ВВП. Цих грошей, очевидно, немає. Але я поки що не бачу жодної політичної партії, яка б чесно сказала, що цих грошей немає, і тому треба усувати ситуацію із субсидіями. В цьому й полягає проблема, тому що через тиждень вибори (лекція відбулася 19 жовтня. – “Пошта”). Ми робимо вибір парламенту і відповідно уряду. А уряд не буде мати мандату довіри, а матиме підтримку певних популістських тверджень та обіцянок.

Національна комісія, яка здійснює державне регулювання в галузі енергетики та у сфері комунальних послуг, підвищила ціни. Ціни на газ у гривнях  в два рази вищі, але девальвація “з’їла” 75 відсотків цього підвищення. А платимо ми зараз у доларах, а не в гривнях. Я не балотуюся до Верховної Ради, тому можу чітко заявити: ціни треба підвищувати у п’ять разів, і це за умови, якщо не буде девальвації. Найбіднішим верствам населення треба давати адресну допомогу, як це є у Польщі, як це зробили в Молдові ще у 2009 році. 

Інакше знову матимемо ситуацію, коли газ горить, батареї гріють, а люди відчиняють вікна, тому що душно. І в результаті ми витрачаємо газу втричі більше, ніж Польща. При тому, що наш ВВП втричі менший, ніж у Польщі. Фактично споживаємо у дев’ять разів більше газу.

Якби ми витрачали стільки газу, як Польща (з розрахунку на одного жителя), нам би не треба було російського газу – було б досить українського. Є достатньо грошей міжнародних організацій, які готові підсобити Україні адресною допомогою найбіднішим верствам, щоб вони могли сплатити це підвищення.

Ми говорили про те, що відрізняє польський досвід, досвід успішних країн. Якщо трішки загальніше взяти і подивитися на нього, то є три речі, про які тут варто було б говорити. 

Перша – відчуття загрози чи небезпеки. Поляки це відчували на глибшому, мало не на генетичному рівні, а ми чомусь 23 роки думали, що навколо друзі та брати, і все буде добре, поки ми проводитимемо багатовекторну політику. Помітно, що зараз у нас цього менше. Просто шкода тих 23 років, що ми пропустили. 

Поляки розуміли, що вікно можливостей не є вічним. І ситуація, коли баланс сил складається такий, яким він був протягом цих років, може ніколи не повторитися.

Друга – критично важливо також (і це те, що ми ще не навчилися робити!) протистояти імпульсам та спокусам.

Ми намагалися у Київській школі економіки організувати дебати політичних партій. Розіслали їм запитання, які я сформулював. Я дещо чув про українську політику і про стан державного бюджету, тому питання стояли досить жорстко: “Ви заходите у парламент, коли дефіцит бюджету становить 10 відсотків. Що ви будете із ним робити?”, “Основною з витрат є субсидія на газ. Що ви будете із цим робити?”, “Що ви будете робити із податками?”, “Якщо ви будете знижувати податки, які видатки ви будете зменшувати?” – тому що інакше не буває. В результаті жодна партія не прийшла на дебати…

Сподіваюся, у них є відповіді на ці запитання, хоча б під час їхніх закритих вузьких дискусій і нарад. Але це все – спокуса. От є спокуса перед виборами пообіцяти невідомо що, а потім одразу ж після виборів сказати: “Знаєте, це так, це ми пожартували”. Спокуса виборців – вірити в ці речі.

Ми нещодавно спілкувалися з молодими людьми і розговорилися про Міністерство молоді та спорту – потрібне воно чи ні. І молода людина каже: “Ну як, потрібне, звичайно, інакше спортивні клуби будуть занадто дорогі”. Я запитую: “А що, зараз вони занадто дешеві?” – “Ні, але воно нам побудує” – “Міністерство молоді та спорту вам побудує клуби, звідки воно гроші візьме?” 

Такі речі – це спокуси, яким треба мати силу протистояти. Розігнати інфляцію – це спокуса. Усе витратити сьогодні і нічого не заощадити – це спокуса. Відкладати все на завтра – це також спокуса. Спокуса щоразу думати, що не можна починати чогось у понеділок, бо це поганий день.

Польща показала, як за досить короткий час можна стати лідером Євросоюзу. Не просто членом ЄС, а лідером! 

Те, що колишній прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск стане президентом Ради Європейського Союзу, є великою честю для Східної Європи. Польща фактично формує політику ЄС, багато в чому і щодо України, і щодо інших східних партнерів Євросоюзу. 

Так ось, третя річ – це відчуття своєї місії. Це відчуття у чомусь вищості, але ця вищість базується не на якійсь історії, а на тому, що ти сьогодні добре попрацював. От Польща добре попрацювала всі ці 23 роки.

Із міністерства я вийшов реалістом. Я залишаюся оптимістом у тому, що не бачу внутрішніх причин і не вірю в усі ці речі, що ментальність у нас не така (аби провести успішні зміни. – “Пошта”). Я вірю, що у нас все одно є можливості, які треба використати. Я трішки реалістичніше бачу, наскільки сильна та система, яка протистоїть змінам, реформам.

В кінці лютого у мене було наївне відчуття, що ціна, яку Україна заплатила за зміни, є достатньою для того, аби ці зміни почати. На жаль, бачимо, що система сильніша, але кумедна. Вона – як режим Януковича – стоїть на якихось глиняних ногах і напевне її треба ще дотискати. З одного боку вона і сильна, і там мільярди, і там багато чиновників, і структура на перший погляд потужна... А з іншого – це все настільки кумедне, незграбне. До прикладу, тобі треба писати автобіографію від руки. Якщо хтось заходить у державну службу, не може здати резюме – треба писати від руки…

Просто люстрація персоналу не дасть нічого, якщо не буде люстрації структур, не буде люстрації процесів. Тому що прихід нових людей у старі структури і старі процеси дуже швидко зробить “зі свіжих огірків малосольні”. Україні надзвичайно пощастило із сусідами: один показує дорогу, а інший боляче копає в одне місце, аби ми швидше пішли цією дорогою.

В економіці є низка законів. Кожного разу ми надіємося, що вони не спрацюють. А вони працюють. Монетарна політика може працювати або на зростання, або на фіксування курсу.

Вона не може працювати одночасно і на те, і на те. Ви запитали, як ми можемо зробити так, аби валюта була, але курс її не стрибав. Неможливо. Тому що, якщо ми хочемо, аби валюта була, це означає, що курс повинен бути ринковим. Якщо курс буде ринковим, він буде стрибати, тому що в цьому – природа ринку: попит зростає, підвищується ціна. 

То як зробити так, щоб у цей момент для імпортерів валюта з’явилася? Дуже просто: відмовитися від спокуси фактично фіксувати курс. Ви хочете купити валюту по 12,95, але немає такої валюти. Це не її реальний курс. Насправді політики зараз вирішують не вашу проблему: скільки ж там вас, імпортерів? Вони вирішують проблему бути обраними 26 жовтня, тому в них значно більший масив виборців, яким страшно. 

Я надіюся, що 27 жовтня вам буде легше це зробити, бо тоді не буде цієї політичної спокуси. А в майбутньому сподіваюся, що ці політики, які говорять: “ми ліберали і “ринковики”, відмовляться від імпульсу і спокуси фіксувати ціни. Тому що воно не працює.

Я не фаталіст і не вважаю, що зараз буде найостанніший шанс. Шанси будуть. Але я також не хотів би бачити, як ми втрачаємо ці шанси… Зараз важкий час для бізнесу. Але будь-яка ситуація є вікном можливостей. Кожен новий день – ще одне вікно можливостей. І воно не повториться… 

Саме життя – вікно можливостей. Будь-що є вікном можливостей. Уряд і держава повинні відмовитися від тих речей, які або не потрібні, або на які немає грошей. Бізнес може робити те саме. Ми бачимо, що ринок зменшився в Україні, але світ величезний. Грошей не вистачає в Україні, але в світі є їх надлишок. 

Вікном можливостей для всіх нас є пам’ятати, що є 200 інших країн. Є хороша фраза, що, крім “плану А”, є ще багато інших варіантів, скільки ще букв в українському алфавіті?