– Скажіть, будь ласка, ви тепер часто будете проводити наради на “Арені- Львів”?
– Сьогодні це перша моя нарада на стадіоні...
– Прошу сказати, яка його подальша доля?
– Стадіон насамперед призначений для футболу. Тому футбольні команди мають грати на ньому. Також тут можна проводити різні концерти, змагання з боксу чи інших видів спорту. Будемо про це думати...
– У місті неодноразово казали, що начебто Львову цей стадіон не потрібен...
– Справді, тут є багато проблем... Стадіон незавершений, за “Ареною-Львів” ще є багато боргів. Ми повинні зробити ревізію об’єкта, аналіз того, на чому ми стоїмо.
– … Ви цим особисто займатиметесь?
– Стадіон належить місту, але мене болить його доля, адже у нього вкладено великі державні кошти, а він не використовується. Будемо думати, як максимально його задіяти. Подивимося на керівний склад, чим він займається, чи креативний, чи можуть залучити людей, які би готові були орендувати тут приміщення. А їх чимало! До прикладу, тут є ресторанне обладнання, не введене в експлуатацію, а на “Арені -Львів”, наприклад, можна проводити розважальні заходи тощо. Хочу, аби за короткий час ми його запустили наскільки це можливо.
– Олеже Михайловичу, торік йшлося навіть про демонтаж стадіону...
– Так, торік у нас була велика проблема, бо “Арені- Львів” відключали електроенергію, опалення. Усе хотіли закривати.
– Але цього не сталося?..
– У Кабінеті Міністрів нам пішли назустріч і виділили 2 мільйони 800 тисяч гривень. Завдяки цим грошам нам вдалося зберегли стадіон. А втрати могли бути чималі....
– Скільки?
– Приблизно 150 мільйонів гривень. Про це свідчить експертиза, яку ми проводили.
– Тобто “Арену-Львів” не демонтують?
– Не можу і не хочу цього допустити. Подивіться, яке приміщення... Воно добре збудоване. Якщо дивитися з трибун, тут дуже хороша видимість, тут комфортно.
– Сьогодні в Україні політична й економічна криза. Як наслідок – інвестори не поспішають тут працювати. Прошу сказати, чи вдається вам бодай втримати тих, хто працює в області?
– Втримуємо, спілкуємося, обіцяємо... Хочу привести в область ще багато інвесторів. Планую з ними зустріч у Києві. Їду туди з пропозиціями, розрахунками. Хочу, щоб інвестор нам повірив.
– Не можу не запитати вас, як ви ставитеся до того, що вас не надто вітають в області. Від вас вимагали написати заяву на звільнення. Кажуть, ви маєте бізнес, на вас не зареєстрований...
– Я – галичанин, родом із Жовкви, там починав свою кар’єру. Починав не з партії, а як простий будівельник. У міліцію прийшов на рядову посаду і дійшов до начальника управління. В кожному місці, де працював, залишав хороший слід. Усі, хто зі мною працював, ставляться до мене дуже добре. А політичні ігри довкола мене... Знаєте, кожен хоче собі зробити ім’я. Але це треба робити конкретними вчинками. Хтось будує, творить, допомагає людям. А інші хочуть облити брудом і зробити собі дешевий авторитет, наговорюючи на інших.
Хочу запитати тих, хто найбільше кричить: що ви зробили в своєму житті? Що ви робите зараз? Патріот України – той, хто творить, щодня пече хліб, їздить за кермом тощо. А покричати охочих багато...
– І як вам працюється у сьогоднішніх умовах?
– Непросто. Але люди мають зарплати, дотації ідуть в область. Ми на третьому місці... Звісно, якщо не їхати в Київ, не говорити, не доводити – нічого не отримаєш.
– Тобто вам доводиться просити гроші для Львівщини?
– Звичайно.
Розмовляла Наталія Пиртик