У 2010 році вітчизняний інтернет-простір подолав кілька знакових позначок

Торік кількість українських інтернет-користувачів зросла до третини населення країни. Цікаво також, що збільшується число саме домашніх користувачів.

Згідно з нещодавно оприлюдненими даними компанії “GfK Ukraine”, протягом минулого року кількість українців, які мають інтернет вдома, зросла майже на 45%. У кінці 2009-го лише 18% українців мали домашнє підключення до всесвітньої мережі, станом на кінець 2010-го їх було вже 26%. До слова: 2011-й глава держави оголосив роком освіти та інформаційного суспільства, що, за логікою, мало б сприяти утвердженню позитивних тенденцій. Проте віртуальні поля поки що залишаються непоміченими владою, зокрема, законодавче підґрунтя інтернет-відносин ще не є забезпеченим, як слід.

Цифри взятих бар’єрів

Тим часом розподілення доступу до інтернету не є однаковим: найбільше користувачів – у містах із населенням понад 500 тисяч жителів (близько 38%), там, зрештою, темпи зростання залишаються найбільш високими. Згідно з даними “GfK Ukraine”, в останньому кварталі минулого року лише 12% жителів сіл мали змогу користуватися інтернетом вдома. У містах із населенням до 50 тисяч жителів аналогічний показник становить 25%. Подібними є дані й Інтернет асоціації України. Там з’ясували, що із 12,9 мільйона активних користувачів інтернетом (вихід – не рідше як раз на місяць) віком від 15 років 3,4 мільйона проживають у шести найбільших містах, 4,9 млн – у містах із населенням понад 50 тисяч, ще 4,6 млн – у менших містах та селах.

Окрім того, до здобутків вітчизняного сегменту мережі можемо віднести й працю над україномовною вікіпедією – одним із найбільш відвідуваних сайтів світу. За даними статистичного сервера Фонду вікімедіа, в лютому українська версія онлайн-енциклопедії обігнала фінську за кількістю статей, ставши 15-ю у світі за цим показником. Ба більше  – вітчизняна вікіпедія займає одне з чільних місць за темпами розвитку: торік у грудні вона тримала першість у швидкості, а на початок березня 2011-го стала третьою. І ще один взятий бар’єр – минулого місяця середньодобове відвідування української вікіпедії вперше перевищило мільйон сторінок.

Правоохоронці он-лайн: пошук та спостереження

Маємо суттєве збільшення користувачів (а також їх активізацію), однак повільне розширення географії. Саме на цьому етапі втручання держави могло б бути корисним. До прикладу, у вересні 2010 р. комісар Євросоюзу з питань цифрового порядку денного Неєлі Крус повідомила про заходи, спрямовані на збільшення доступу до швидкісного інтернету. “Швидкий широкосмуговий доступ – це цифровий кисень, необхідний для процвітання й благополуччя Європи”, – передали ЗМІ її слова. Щодо швидкості доступу до мережі, то, за даними компанії “Pingdom”, Україна за цим критерієм посідає 28 місце у світі. Проте в нас інтерес держави до інтернету обмежується зовсім іншими ініціативами, які не завжди є зрозумілими.

Наприклад, минулого літа СБУ влаштувала допит блогера через його записи в інтернет-щоденнику. І не так важливо, наскільки самі записи є щирими або жартівливими, як те, що спецслужби відслідковують інформацію у мережі. Подібний випадок стався наприкінці осені минулого року, коли в Запоріжжі на 15 діб засудили студента, який вживав ненормативну лексику в інтернеті.

Нещодавно також стало відомо, що спецслужби активно стежать і за спілкуванням у соціальних мережах. Тут слід ще раз звернутися до дослідження “GfK Ukraine”. За даними компанії, спілкування в інтернеті поступово каналізується саме у соціальні мережі. “У 2010 р., вперше за весь час досліджень, спостерігається тенденція до зниження популярності класичної електронної пошти. Наприкінці 2009-го 52% українських інтернет-користувачів регулярно користувались електронними повідомленнями, проте вже за рік їхня частка скоротилась до 48%. Утім майже на аналогічні показники зросла популярність соціальних мереж”, – йдеться у звіті дослідження.

Наглядати, керувати, спрямовувати, або Межі влади в мережі?

Виходить, що сьогоднішнє зацікавлення мережею з боку влади продиктоване зовсім не бажанням долучитися до побудови національного інформаційного сегменту інтернету. Однак декларування на найвищому рівні наближення до інформаційного суспільства передбачає щось більше, ніж увагу правоохоронців. Адже навіть їхня діяльність в інтернеті ґрунтується на нормах, що описують реальність, а не віртуальність. Переносячи в мережу “звичайні” методи діяльності, ми залишаємо поза увагою чимало нюансів.

До прикладу, найпоширенішою проблемою в інтернеті є порушення норм про авторське право. “Звичайні” визначення та підходи до вирішення цієї проблеми тут не діють, слід розробити нові принципи або принаймні суттєво удосконалити старі. Ця проблема є особливо актуальною саме для України, оскільки більше місяця тому ми потрапили до “чорного списку” International Intellectual Property Alliance – міжнародної організації, що працює над захистом інтелектуальної власності. Та проблема інтелектуальної власності є лише однією із багатьох, хоч, може, й найбільш помітною.

Як повідомила “Пошті” голова правління Інтернет асоціації України (ІнАУ) Тетяна Попова, перші пропозиції щодо вирішення невідкладних проблем у контексті розвитку інформаційного суспільства були підготовлені Громадською радою з питань інформаційно-комунікаційних технологій ще у березні 2005 р. “Із того часу документ зазнавав змін і періодично оновлювався. Але на сьогодні, коли документ пережив три видання й минуло понад п’ять років, лише п’ята частина із запропонованих пропозицій виконана на вищому рівні”, – повідомила Тетяна Попова.

В ІнАУ кажуть, що сьогодні доцільно розробити Інформаційний кодекс (звід законів про інформаційне суспільство), у якому слід визначити правове регулювання відносин у процесі здійснення електронної торгівлі, дистанційного навчання, надання адміністративних послуг з використанням інтернету. У такому документі можна прописати правовий режим захисту комерційної таємниці, удосконалену процедуру захисту інтелектуальної власності (зокрема авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі).

Додамо, що саме цей документ може внормувати також і умови купівлі електронного квитка (нещодавно запровадженого “Укрзалізницею”), і можливість вступу або хоча б подачі документів до університетів (про що віднедавна говорять у Міносвіти). Виконання більшої частини цих пунктів дозволить уникнути бюрократичних ускладнень, а деякі можуть стати суттєвим кроком у подоланні корупції.

Нагальні питання державного втручання

За словами Тетяни Попової, за останні 10 років держава не втручалася у сферу управління інтернетом й сьогодні у цьому немає потреби. “Ба більше, саме тому, що держава не втручалася в цей сегмент, інтернет розвивався швидкими темпами”, – каже голова правління Інтернет асоціації. Однак ускладнюється ситуація тим, що з-під пера парламентарів та органів влади нерідко виходять документи, норми яких суперечать чинному законодавству й створюють штучні перешкоди провайдерам телекомунікацій. “У вітчизняному законодавстві необхідно чітко розділити поняття “провайдер доступу до інтернету”, “контент-” і “сервіс-провайдери” та встановити межі відповідальності сторін. Наразі відповідні норми не прийняті, що ставить під загрозу роботу провайдерів, а відтак і право користувачів отримувати якісний доступ до мережі інтернет”, – розповідає Тетяна Попова.

Про розумне поєднання державного регулювання із саморегулюванням мережі зазначив “Пошті” і виконавчий директор ГО “Вікімедіа Україна” Юрій Пероганич. На його думку, нагальними питаннями сьогодні є визначення меж відповідальності провайдерів за контент; встановлення обов’язку передачі більшості інформації, створеної за кошти платників податків, у публічне надбання; створення умов для спрощення імпорту сучасного технологічного обладнання для розвитку інформаційних систем; визнання сертифікатів відповідності, виданих у країнах ЄС та Північної Америки.

 “Дедалі більше вміст інтернету впливає на формування національної свідомості, культури, а відтак і майбутнього народу. Тому інтерес держави до технічних й організаційних елементів мережі цілком природний. Від правил, які встановлює держава у законах та підзаконних актах залежить як вміст інтернету, так і рівень його проникнення”, – розповів “Пошті” Юрій Пероганич.

Коли ці питання вирішуватимуться на найвищому рівні, поки сказати важко, однак зміни, які нам принесли нові інформаційні технології, змушують мізкувати над вирішенням нових проблем, а також по-новому підходити до старих, здавалося б, уже зрозумілих питань. Поки цей процес в Україні відбувається саморегульовано. Однак це буде доти, доки у високих кабінетах не зрозуміють реальну вигоду, яку може приносити віртуальне життя.